ЛУКЖК Свято-Миколаївський Відділ.
З волі Всевишнього 2 листопада 2024 р. упокоїлася в Торонто, на 104-му році життя бл. п. Олександра-Марія Миндюк. Від імені членок Ліґи Українських Католицьких Жінок Канади (ЛУКЖК) відділу при Свято-Миколаївській парохії складаємо глибокі співчуття родині покійної та знайомим.
Пані Леся була членка піонерка цього відділу ЛУКЖК, який офіційно був заснований 20 лютого 1952 р. та вона брала активну участь у церковному та громадському житті. Завдячуємо пані Лесі докладну історію нашого відділу від лютого 1952 р. до червня 1996 р.
Покійна була чесна, обов’язкова, послідовна, глибоко релігійна, свідома українка, а допомагати потребуючим давало їй радість і задоволення.
Поки її сили не опускали вона не пропускала сходин відділу та іншого роду подій. При кінці її каденції, як голова відділу постаралася про приплив молодшого членства. Останні роки свого життя пані Леся прожила в пансіоні ім. Івана Франка на вул. Роял Йорк 12 р., але постійно цікавилася життям парохії, відділу та подіями в громаді.
Ще за доброго здоров’я пані Леся написала свій життєпис 12 жовтня 1994 року, який тут подається без змін:
«Олександра-Марія народилася 25-го червня 1921 р. в родині Анни і Василя Цибрух, у княжому городі Львові.
В роках 1927-1933 вчилася в народній «Рідній Школі» ім. Бориса Грінченка, при Храмі Св. Юра. Восени 1933 р. розпочала навчання в ґімназії «Рідної Школи» ім. Іллі і Іванни Кокорудзів, яке завершила матурою в травні 1939 р. Від 1933 р. була членкою «Марійської Дружини», після зложення присяги вірності Пресвятій Богородиці. Співала у шкільному хорі, виступала у драматичному гуртку.
Під час більшовицької окупації працювала секретаркою у школі від жовтня 1939 р. до червня 1941 р. Під час німецької окупації студіювала медицину на Львівському університеті, а вечорами працювала книговодом у ресторані, від жовтня 1941 р. до травня 1944 р. В квітні 1943 р. відійшов у вічність батько бл. п. Василь, а в грудні ц.р. бабуся Софія.
28 липня 1944 р., з мамою і транспортом біженців на завжди залишила Україну. Після трьох тижнів транспорт задержався в Австрії, містечко Капфенберґ. Олександра працювала мед-сестрою в амбуляторії фабрики частин до літаків. Мешкала з мамою в таборі. Працювала шість днів по 12 годин.
В березні 1945 р. знова з транспортом українських біженців, вантажним поїздом виїхала з мамою на захід, через Інсбрук. За містом Бреґенц над Бодензе, переїхали німецьку границю і чотири станції дальше, в містечку Кіслєґ, 15 квітня 1945 р., у вагонах зустрічали кінець війни – капітуляцію Німеччини. Від посадника містечка одержала дозвіл замешкати в таборі, де під час війни вишколювали «Гітлєр юґенд». Табір був за містечком, серед сіножатей, недалеко ставку і лісу. Я називала це містечко «зелений Кіслєґ».
З початку я працювала в таборі мед-сестрою, а восени 1946 р. виїхала до Фрайбурґ продовжувати студії медицини, але після одного року, з фінансових причин, вернулася до табору, де мама постійно жила.
В жовтні 1947 р. виїхала до Мюнхену, де закінчила однорічний курс англійської мови при Українському Вільному Університеті. В тому часі я жила у студентському гуртожитку «Фіріхшулє». Належала до пластового гуртка «Перші Стежі». На мою пропозицію сл. п. отець Василь Мельник відновив «Марійську Дружину» студенток, яку я очолювала. Ми часто відвідували хворих студентів у лікарнях і туберкульозних санаторіях.
Після повороту до Кіслєґ працювала у таборовій адміністрації секретаркою і книговодом. У вільному часі підготовляла з дітьми національні та релігійні концерти і вистави. В червні 1950 р. наш табір зліквідували і нас перевезли до Мінцінґен, а в жовтні ми переїхали до Бад Кройцнах.
В берені 1951 р. я з мамою і братом виїхали до ЗСА, де брат залишився, а я з мамою, в листопаді переїхали до Торонта. Тут 24-го листопада 1951 р. я одружилася з Богданом Миндюком. Ми стали членами Свято-Миколаївської церкви, де Богдан співав у церковному хорі, а я зразу включилася у працю Відділу ЛУКЖК, де займала пости секретарки, культ-освітної референтки.
Крім праці у Відділі, 12 років працювала в Епархіяльній Управі, як протокольна секретарка, культ-освітна референтка, секретарка Секції Суспільної Опіки, в роках 1953-1965. Залишила цю працю з причини важкої хвороби мами і мужа. 6-го лютого 1973 р. відійшла у вічність моя мама, а 9 місяців пізніше, в листопаді, упокоївся мій муж Богдан і я залишилася самою.
В березні 1975 р. вернулася до праці у Відділі ЛУКЖК Свято-Миколаївської церкви і відтоді очолюю цей відділ 19 років (пані Леся писала життєпис 1994 р., але була головою 23 р., до 1998 р.). Крім обов’язків голови, полагоджувала кореспонденцію, помагала пакувати одіж до Бразилії, Югославії, Польщі, а від 1990 р. в Україну, полагоджувала фінансові справи, та помагала при недільній каві (для парафіян після кожної літургії).
В роках 1980-1983 працювала рекордовою секретаркою в Крайовій Управі ЛУКЖК. В роках 1982-1992, 10 років, працювала секретаркою в Екзекутиві СФУЖО. В 1992 р. під час VI Конґресу, була відзначена грамотою почесної члеки СФУЖО, як теж 1992 р. почесною грамотою ЛУКЖК.
В роках 1976-1982 посилала стипендію студентові Богословії до Бразилії, Курітіба, а від коли він став священиком, постійно, з нагоди свят, два-рази в рік посилаю скромні грошеві дарунки. В роках 1985-1990 посилала стипендії двом сиріткам близнючки до сиротинця в Бразилії. Від 1990 р. постійно посилала одіж і харчі старшій жінці-інваліду, до Львова. Вона бувший політв’язень.
Теж багато посилок висилала до своєї шкільної товаришки. Висилала в Україну багато книжок, журналів, як теж грошеву допомогу. Суспільна праця і поміч ближнім, завжди давали мені душевну радість і вдоволення.
Протягом мойого життя старалася виповняти дві головні заповіді, а саме: «Любов до Бога і любов до ближнього».
П.С. – Я 46 років у мойому житті працювала на прожиток від 18-го до 64-го року життя.»
Дякуємо Богові, що ми мали щастя мати пані Лесю серед нас, вона своїми заувагами та мудрими порадами старалася, щоб праця у відділі, в парохії та де вона уділялася була взірцевою. Молимо Господа дарувати покійній Царство Небесне, а родині нехай Всевишній Господь заспокоїть серця і дoпоможе перенести це горе. Нехай канадська земля буде їй пухом. Вічна їй пам'ять!
The post Відійшла у Вічність Олександра-Марія Миндюк appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.