Катерина Озерянська, LJI Reporter для НШ-УВ
Довголітня передплатниця нашої газети, відома в українській громаді Канади меценатка пані Христина Цурковська поділилася своїми роздумами, спостереженнями та рефлексіями після своєї останньої подорожі до Європи. Вона багато подорожує, але цього разу її мандрівка виявилася особливою. Можливо, через її українське коріння вона особливо гостро відчула, як війна в Україні вплинула на європейські міста.
Першою зупинкою був Відень. Щойно пані Христина зайшла до фойє готелю Post Hotel, одразу помітила на рецепції синьо-жовту скриньку з написом: «Гуманітарна допомога Україні».
Стійка реєстрації в готелі Post Hotel I Vienna
Готель розташований лише за півкварталу від української греко-католицької церкви Святої Варвари (St. Barbara-Kirche), яку ще наприкінці XVIII століття імператриця Марія-Терезія подарувала українській громаді Австро-Угорщини. Вона пригадала, що впродовж останніх двадцяти років ця церква мала небагато парафіян, однак зараз побачила її переповненою людьми, переважно біженцями з України. Багато з них молилися щиро, і були одягнені у вишиванки.
Церква Св. Варвари у Відні
Наступною зупинкою став собор Святого Стефана, одна з головних святинь Відня. У правій частині головного нефу пані Христина звернула увагу на каплицю, центром якої була ікона «Богоматір з дитям» – оригінал із Буковини.
Ікона, що походить з Буковини, зараз знаходиться в соборі Святого Стефана у Відні
Однак найбільше її вразила група молодих українців, які стояли біля собору, тримаючи українські та австрійські прапори. Вони розгорнули виставку чорно-білих світлин із фронту та розповідали перехожим про війну в Україні. Лунала українська народна і сучасна музика, все було зроблено з великою повагою та гідністю. Пані Христина відчула смуток: Україна – країна з багатими природними ресурсами, працьовитими й освіченими людьми – змушена просити допомоги у світу.
Українська військова виставка перед собором Святого Стефана у Відні
На зворотному шляху до готелю вона натрапила на затишну книгарню. Її приємно вразило те, що серед найпопулярніших видань була книга Ярослава Грицака “Ukraine. The Forging of a Nation”, видана німецькою мовою. Це стало для неї символом того, що Україна дедалі більше інтегрується у світовий простір.
Вітрина книжкового магазину з бестселерами
Наступним пунктом подорожі став Краків – давнє польське місто, привітне до туристів. Там пані Христину приємно здивували українські водії UBER, яких вона зустрічала щоразу, коли замовляла поїздку. Олександр, Іван, Микола, Сергій – вони щиро раділи, що мають пасажирку-українку з Канади.
Як і у Відні, у центрі Кракова стояла група молодих українців біля «Аркадів», тримаючи польські та українські прапори. Вони виконували українські пісні, виголошували короткі промови та збирали пожертви на підтримку України. Польські мешканці й туристи тепло реагували та підтримували їх.
Центр міста у Кракові
Пані Христина також завітала до маленького українського ресторану “Smak Ukraiński” – «Смак український». Меню було скромним, але їжа – смачною, а обслуговування – уважним.
Наступного дня, після екскурсії Вавельським замком, вона спускалася пагорбом і помітила вертикальну кам’яну статую дохристиянського ідола. Це був Світовид, знайдений у XIX столітті в річці Збруч, що в Україні, польськими археологами. Оригінал зберігається в архівах Кракова, а пані Христина побачила його копію. Її особливо зацікавило те, що перед статуєю горіла лампадка. Вона замислилася: чи є в Кракові сучасні язичники?
Під час своєї подорожі пані Христина Цурковська звернула увагу на зростаючу роль жінок і церкви в українському суспільстві в умовах війни. В українських містах відчувається посилена потреба в духовності: церкви переповнені, у храмах запалені свічки на згадку про загиблих, а біля стін стоять скриньки для пожертв на армію. У Львові, наприклад, Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла став місцем прощання із загиблими воїнами – його стіни вкриті сотнями фотографій тих, хто віддав життя за Україну.
Зміни помітні і в ролі жінок. Якщо раніше жінкам не дозволяли малювати ікони, то сьогодні вони займаються сакральним мистецтвом. Українська мисткиня Люба Яцків розписує церкву Святої Софії Українського католицького університету у Львові, а Анна Мицик працюватиме над розписами собору Воскресіння Христового в Києві. Жінки також освоюють традиційно «чоловічі» професії: вони працюють водійками вантажівок, м’ясниками на ринку, займаються волонтерством і також йдуть на фронт.
Розписи в церкві Св. Софії в Українському католицькому університеті
У Львові пані Христина зустріла молоду жінку, яка щиро молилася у храмі. Вона поділилася своєю історією: її батько, брат та наречений воюють, і вона сама не може залишатися осторонь – готується піти в армію. Священики, з якими вдалося поспілкуватися, зазначили, що сьогодні вся країна тримається на жіночих плечах: без чоловіків немає армії, без жінок – економіки.
На вулицях Львова
Жінки також активно представлені у сфері високих технологій, де займають провідні позиції, працюють у сфері IT та розвивають інноваційні напрямки. Вони працюють як програмістки, інженерки, аналітикині даних, очолюють технологічні стартапи та беруть участь у міжнародних програмах. Українські жінки-дослідниці роблять значний внесок у розвиток штучного інтелекту, кібербезпеки та біотехнологій. Багато з них після початку війни використовують свої знання для підтримки країни – працюють над розробкою безпілотних систем, інформаційних платформ для координації допомоги військовим, створюють технологічні рішення для соціальних ініціатив. Завдяки цьому вони не лише утверджують свою професійну роль, а й допомагають Україні впевнено крокувати вперед у цифровому світі.
Ще одне важливе спостереження – присутність військових у міському просторі. На вулицях Львова можна побачити молодих чоловіків без рук чи ніг – нагадування про ціну свободи. Тут знаходяться військові госпіталі, де працюють лікарі з різних країн. Пані Христина познайомилася з групою американських лікарів, які вже восьмий раз приїжджають до України з гуманітарною місією. Вони не лише лікують, а й діляться знаннями з українськими колегами. Один із лікарів зізнався, що мріє купити тут помешкання – настільки його вразила Україна та її люди.
На площі Ринок
Попри всі труднощі, українці не втрачають надії. Волонтерські організації, здебільшого очолювані жінками, печуть, продають, збирають кошти для армії. У містах намагаються зберегти нормальне життя – ходять на роботу, у кав’ярнях чути українську мову, у неділю сім’ї одягають вишиванки та йдуть до церкви. Вишиванка стала символом української ідентичності, а церква – бастіоном віри.
Також пані Христина звернула увагу на зміни у сприйнятті українців у світі. Наприклад, у польських аеропортах тепер усі написи та оголошення звучать трьома мовами: польською, англійською та українською. Це ще один доказ того, що світ нарешті побачив українців не лише як біженців, а як талановитих, сильних і гідних людей, які виборюють своє місце у майбутньому.
Подорож до Європи стала для пані Христини не просто мандрівкою Європою. Вона дозволила їй відчути, наскільки Україна і українці зараз присутні у світі – не лише як туристи, а як частина нової історії, яку творять на наших очах. Ця мандрівка була не лише відкриттям знайомих місць з нового ракурсу, а й нагадуванням про те, наскільки глибоким є український слід у світі. Війна змінила не лише Україну, а й багато європейських міст, які тепер наповнені голосами українців, символами підтримки та живими свідченнями боротьби. Українська культура, історія та людська стійкість проявляються у різних куточках Європи – у старовинних церквах, книгарнях, на вулицях та навіть у простих розмовах. І ця видима присутність України є нагадуванням, що наша країна не самотня у своїй боротьбі, а український дух живе далеко за межами Батьківщини.
The post Український слід у Європі: спостереження Христини Цурковської appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.