Д-р Уляна Плавущак Підамецька. НТШ-Канада, Торонто.
7 березня 2025 р., Наукове Товариство ім. Шевченка в Канаді відмітило річницю велетня українського народу, Тараса Григоровича Шевченка, захоплюючою та небуденною доповіддю, яка супровoджувалася інтерактивною слайд-презентацією, на тему «Шевченкіяна Станіслава Людкевича у його філологічних та музикознавчих працях, і музичних композиціях». Доповідь виголосила голова НТШ-К, д-р Даґмара Турчин-Дувірак – музиколог, педагог, музичний критик, доктор музикознавства, колишній науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського Академії Наук України, колишній професор Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, гість-лектор університетів Онтаріо, викладач музики, автор численних статей з історії, теорії, естетики музики та психології музичного сприйняття. Останнім часом, д-р Турчин-Дувірак працює над книжкою про український музичний модернізм початку 20-століття.
Ця цікава подія відбулася в приміщенні конференц-залу Олд Милл в Торонто. Присутніх сердечно привітала заступниця та бувша голова НТШ-К, д-р Марта Дичок. Д-р Дичок подякувала спонсорам доповіді, Фундації Будучність та Конґресу Українців Канади – Відділ Торонто, а також медія-спонсорам, часописам «Новий Шлях» та «Гомін України», телемережам «Контакт» та «Форум», і радіопрограмам «Пісня України» та «Поступ».
д-р Марта Дичок
Доповідачку представив мґр Тарас Брилинський, музиколог, сертифікований викладач фортепіяно Королівської музичної консерваторії (Торонто), дипломований спеціяліст з гри на фортепіяно – Львівська державна музична академія ім. М. В. Лисенка, та колишній студент д-р Турчин-Дувірак.
Мґр Тарас Брилинський
Корифей української музики Станіслав Пилипович Людкевич народився 24 січня 1879 року у місті Ярослав (133 км від Львова), з якого вийшло чимало відомих українців. У своєму виступі, д-р Турчин-Дувірак звернула увагу, що Людкевич прожив багаті на події 100 років (від 1879 до 1979 р.) в Галичині, точніше у Львові, де отримав філологічну освіту. Бо народився і виростав за Австро-Угорщини, розвивав свою творчу особистість в умовах міжвоєнної Польщі, був свідком двох світових війн, пережив російський полон, свої зрілі роки провів за Радянського Союзу, а на схилі життя – коротку хрущовську відлигу та довготривалий брєжнєвський застій. Він був плідним у своїй діяльності, написавши 300 музичних творів у всіх існуючих музичних жанрах, з них понад 150 на вірші різних поетів, а серед них – значні 15 на слова Тараса Шевченка (враховуючи ранній твір – музичні номери до поеми «Невольник», що не збереглися) та всі вони, за винятком одного солоспіву, як хорові композиції. Його твори на вірші Шевченка зазвичай були відповіддю та замовлялися на різні культурні та суспільні святкування чи пам`ятні дати. Але були й важливі винятки, наприклад, у турбулентному 1905-му, а також у 1917 р., коли він перебував у російському полоні в Туркестані. У той час, два хори – «Чи ми ще зійдемося знову» та «Сонце заходить» – Людкевич написав порівнюючи власну долю зі засланням Тараса Шевченка. Хор «Ой виострю товариша» став відгуком композитора на звістку про лютневу революцію 1917 року в росії. А сольна балада «За байраком байрак» написана 1920 року, композиція, яка була виявом його страждання за поразку української державности. Людкевича творчість у всіх тих важких обставинах була відозвою на бурхливі події тих часів та всі пережиті ним випробовування.
Однак, творчий доробок Людкевича не лише враховував музичні композиції, але й наукові праці, як філолога в українській та клясичній галузях. Великий вплив у його науковому житті мав його керівник, проф. Олександр Колесса (український літературознавець, мовознавець, громадсько-політичний діяч, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (з 1899) та батько відомої піяністки Любки Колесси, брат Філарета Колесси та Івана Колесси). Крім цього, маючи блискучий розум і схильність до мов, Людкевич провів багато часу в інтенсивному самонавчанні. Після закінчення у 1901 р. філософського факультету Львівського університету він викладав у ґімназіях Львова й Перемишля українську, латинську і грецьку мови та літературу, а також теорію музики. Формальну музичну освіту Людкевич здобував щойно пізніше. Проте, вже у 1903 р. став одним із засновників у Львові Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, який впродовж тривалого періоду був єдиним українським центром музичної освіти в Галичині й відіграв величезну ролю у вихованні українських музичних кадрів. Щойно коли став працювати в Перемишлі допросився дворічної відпустки, усвідомивши необхідність надалі поглиблювати музичні знання та вдосконалювати композиторську техніку, Людкевич восени 1903 року вирушив до Відня. Там, у 1907 р. взірцево здобув сертифікат: «Курс диригування і контрапункту», а у 1908 р. захистив у Віденському університеті докторську дисертацію «Два причинки до питання розвитку звукозображальности» під керівництвом засновника клясичної музикології, Ґвідо Адлера. Таким непересічним самовизначеним шляхом, Людкевич став поліглотом та високої якості музикологом і, що важливо, етномузикологом. Як зазначила д-р Турчин-Дувірак, Людкевич фактично був першим українським музикологом – за її словами, «музикологом, що поєднує глибоке історичне знання предмету з надзвичайно точним і тонким аналітично-теоретичним апаратом».
Як філолог, ще на університеті Людкевич почав писати велику філологічну працю «Про основу і значення співності в поезії Тараса Шевченка», яку опублікував в 1901 р. та в 1902 р. видав критичну музикознавчу статтю «Про композиції до поезій Шевченка». Крім цього, водночас як музиколог і філолог, Людкевич часто виступав з лекціями і доповідями про Шевченкову творчість. Він звертав увагу на співучість та мелодійність Шевченкових віршів, на відгомін українських народних пісень у творчості Шевченка, що свідчило, на його думку, про прадавній зв`язок між поезією та музикою. До цієї ж теми він повернувся знову в 1934 році, написавши філологічну розвідку «Співні та мелодійні основи й прикмети поезії Т. Шевченка», а також у великій аналітичній музикологічній статті «Вокальна музика на тексти поезій «Кобзаря». Свої відомі твори на слова Шевченка почав компонувати теж у 1901 році. Музичні композиції Людкевича на твори Шевченка тонко схоплюють майстерність Шевченкової мови, оригінальність ритміки його віршів. Людкевич дійшов до висновку, що змінність ритміки у Шевченка – особлива прикмета його оригінальності та узгоджується з усім характером співности поезії Шевченка. Вміння Людкевича передати унікальність Шевченкової мови було ще значне тому, що композитор був, в першу чергу, польськомовним. Він вивчав українську мову пізніше. За Aвстро-Угорської імперії, Людкевич, як син ґімназійного вчителя, вчився в ґімназії по-німецькому, говорив вдома по-польському, а співав по-українському. І склалося так, що, як частину самоусвідомлення своєї української ідентичності, Людкевичу прийшлося відстоювати Шевченка перед поляками, як індивідуала та втілення універсального українця.
Людкевич був зачарований і впокорений величчю Шевченкових творів. Він уважав, що жоден із світових поетів не мав стільки музичних оброблень їхніх творів як Шевченко. Через глибоке наукове дослідження Людкевич «присвоїв собі» поетику Шевченка. Композитор не міг повірити, що його власні музичні твори гідні поетичних шедеврів майстра слова. Тим не менш, як додала д-р Турчин-Дурівак, Людкевич взявся за написання одного з найбільш вагомих та відомих музичних композицій за мотивами Шевченка, кантату «Кавказ» – почин любови, відданости та пошани, на який пішло дванадцять років. Як наголосила доповідачка, цей твір став не лише magnum opus самого Людкевича, а й неперевершеним до сьогодні шедевром в українській музичній Шевченкіяні. Кантата «Кавказ» не тільки дорівнює генію Шевченка, але є на рівні з усіма великими європейськими композиторами.
Як пояснила д-р Турчин-Дувірак, Людкевич розпочав свій музичний шлях в останніх роках 19-го століття та активно формував свій композиторський стиль в першому десятилітті 20-го століття. Перелом двох епох проходив під знаком завершення великої романтичної ери та розквіту різних модерністських напрямків. Найзначнішу роль у формуванні його музичного стилю мав концертний сезон 1902-1903 рр., коли до Львівської філармонії було запрошено молодого і талановитого чеського дириґента з Праги, Людвіка Челянського. Доповідачка завважила, що в композиціях Людкевича власне відчувається багатий на креативність дух культурно-мистецької тогочасної епохи «Fin de siècle» та впливи сучасних її композиторів.
Розповідаючи детальніше про кантату «Кавказ», д-р Турчин-Дувірак зазначила, що це пост-Ваґнерський твір – величний, довгий (тривалістю коло години часу), який був придуманий для масштабного виконання (наскільки дозволяли обмежені кошти на той час для анґажування відповідного оркестру, потрібних інструментів та правильного приміщення). Цей монументальний твір являє собою дифузію жанрів, що надає йому надзвичайний позачасовий характер. Вглибившись у творчість Шевченка, Людкевич зумів оживити поліфонічність поетових слів. Кантата була вперше виконана в своєму повному обсязі щойно в 1925 році. Якраз 8 березня 1925 року музична громадськість Галичини відзначала у Львові 25-ліття творчої діяльності Людкевича. Тоді вперше силами хору «Львівський Боян» і симфонічного оркестру Музичного Товариства ім. Лисенка прозвучала вся композиція. Після концерту Василь Барвінський, талановитий композитор і молодший колеґа Людкевича, написав у статті до газети «Діло»: «Цей твір «Кавказ» написаний кров’ю і слізьми, які пролив наш поневолений народ у боротьбі за свободу» і саме тому, він такий близький і дорогий. До того часу виконувалися лише частини кантати, які відповідають у загальних рисах частинам сонатно-симфонічного циклу: «Прометей», «Молитва», «Хортам, гончим слава!», та «Борітеся!». Перша за часом «Молитва» 1901 року, яка стала другою частиною «Кавказу», з’явилася до відзначення 40-річчя смерти Шевченка. А завершив Людкевич «Кавказ» у 1913 році, до святкування 100-літнього ювілею поета. Представлення повного твору, у своїй величі, викликало величезний фурор і закарбувало його у пантеон визначних музичних творів світу.
Щоб члени аудиторії могли краще оцінити, наскільки геніяльно Людкевич передав різноманітні мотиви Шевченкового «Кавказу», д-р Турчин-Дувірак завершила свою доповідь, продемонструвавши частину звукозапису кантати, водночас проєктуючи партитуру на екрані та надаючи свої експертні коментарі до кожної літературної та музичної фрази. Чудове і зворушливе завершення незабутньої презентації!
Під час сесії жвавих запитань і відповідей, д-р Турчин-Дувірак розповіла, що їй пощастило навчатися в передостанній когорті студентів проф. Людкевича. Вона згадувала, з яким теплом та ентузіязмом Людкевич вітав студентів у своєму кабінеті, де ділився з ними своїми особистими поглядами про українську музику, особливо про свою улюблену форму – думу. Щирість його відношення до студентів була такою, що він не пропускав жодного студентського концерту. На закінчення, д-р Турчин-Дувірак додала, що інша важлива кантата Людкевича на слова Шевченка – «Заповіт» (для мішаного хору і оркестру) – актуальна сьогодні, як ніколи та заслуговує на більшу увагу.
Повний запис виступу д-р Даґмари Турчин-Дувірак знаходиться за посиланням: ШЕВЧЕНКІЯНА СТАНІСЛАВА ЛЮДКЕВИЧА У ЙОГО ФІЛОЛОГІЧНИХ ТА МУЗИКОЗНАВЧИХ ПРАЦЯХ, І МУЗИЧНИХ КОМПОЗИЦІЯХ.
Слідкуйте за майбутніми доповідями та іншими подіями НТШ в Канаді: https://ntsh.ca/.
The post НТШ в Канаді: «Шевченкіяна Станіслава Людкевича у його філологічних та музикознавчих працях, і музичних композиціях» appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.