Full-time Cleaning Lady needed at a quality, well-established 29 year old company servicing Mississauga. SIN preferred. Please call Kathy at 905-271-2020.
The post Full-time Cleaning Lady needed appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Потрібні будівельники, які люблять важку роботу для земляних робіт. $17 год. Телефонуйте Богданові: 647-609-4665
The post Потрібні будівельники appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Потрібні кваліфіковані плиточники з досвідом роботи, бажано мати автомобіль і SIN. Тел. 416-419-6735, Олег.
The post Потрібні кваліфіковані плиточники appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
New Pathway – Ukrainian News.
The New Pathway Ukrainian News held its Meeting of Shareholders on August 15 in Toronto ON. At the meeting, NP-UN’s Head of the Board Slawko Borys said that NP-UN’s vision remains the same – the newspaper strives to be Canada’s window to the Ukrainian-Canadian Community and the voice of the Ukrainian National Federation of Canada. NP-UN also considers its mission to inform Ukrainian Canadians and provide them access to their community from coast to coast to coast. Over the past year, this mission has been facilitated by the New Pathway’s merger with Edmonton-based Ukrainian News. Now, the new paper covers practically all Canadian regions where Ukrainian Canadians reside. Among NP-UN’s goals is to become the information source of choice for the Ukrainian Community about the whole spectrum of community- and Ukraine-related issues.
Over the past 12 months since the merger, the NP-UN has made considerable progress to achieve these goals. Its content has become even more comprehensive and deep while the paper has received a new appealing look with new logo and masthead. At the Meeting, several speakers noted significant efforts that the NP-UN’s staff both in Toronto and Edmonton applied to make the merger a success and develop the new paper. Substantial contribution by the Board and its particular members into the whole range of issues, which the NP-UN has faced over the past period, from legal to technical to editorial, has also been noted.
The NP-UN is looking to make further progress to meet its goal of becoming an information and community outlet which combines the printed newspaper and online portal/resource. It has started redeveloping the www.newpathway.ca website with the objective of making it more comprehensive and interactive. Since August, the new online Event Calendar for the community is available at the web-site where members of the community can add their events. The immediate plan is to enhance the Job Posting section and develop an online Business Directory for the community.
At the meeting, the new Board of Directors was elected with Walter Kish of Oshawa becoming its new Chair. Mr. Kish has a long history with the New Pathway going back to the 1970’s when he created the first monthly English section for the paper. He also was Chair of the Board from 1999-2003. At that time, the newspaper had been in decline for some time and was in serious financial difficulty. He initiated a complete revamping of the paper’s design, style and content, which succeeded in bringing new life, purpose and financial stability to the paper, which has continued to the present day.
The Meeting also elected the following new members of the Board: Vice Chair – Bohdan Romaniuk (Calgary); Secretary – Roman Kravec (Edmonton); Yuriy Diakunchak (Toronto); Juri Klufas (Toronto); Cassian Soltykevych (Ottawa); Darka Tarnawsky (Edmonton); and Ivan Lypovyk (Edmonton).
The post NP-UN’s Meeting of Shareholders Recoups Year After Merger, Sets New Goals and Elects New Board appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Volodymyr Kish.
In 1794, Thomas Paine, an English philosopher, published his seminal work titled “The Age of Reason”, wherein he argued that mankind should be governed by reason and rationality rather than ideology, particularly, in his time, of the religious variety. His work was part of a larger 18th century movement commonly known as the Age of Enlightenment or the Age of Reason that brought about a revolution in scientific, philosophical, political and religious thinking that underpins what we now consider modern civilization.
Fundamental to this movement was the proposition that our actions and behaviours as human beings should be based on facts and reason and not unsubstantiated assumptions and beliefs, be they superstitious, traditional, religious, ideological or cultural in nature. Truth and facts are the essential components that drive progress, justice and a moral and progressive society.
The Age of Enlightenment sprang from the immediately preceding period know as the Renaissance, which developed the notions of humanism in philosophy, realism in the arts and empirical observation in the sciences. All of these marked a radical departure from the paganistic, ritualistic, authoritarian and theocratic beliefs that had governed how people had lived and thought since prehistoric times.
Although religious and political ideologies have continued to play an influential role in how our world has progressed in the past several centuries since then, it would be safe to say that those forces that shaped the Renaissance and the Age of Reason, have continued to hold sway in how our modern world has evolved and continues to evolve.
It is therefore somewhat surprising and disturbing to note that over the past few decades there have been significant political movements that seek to undermine truth, reason and rationality with a return to more purely ideological, fundamentalistically religious or emotional and populistic approaches as to how we govern and act as societies. The two grand practitioners of this currently are Putin and Trump.
Putin creates his own truth. His administration controls all the media in Russia and paints a distorted picture of reality that is believed by the majority of Russians. He has subverted the Russian Orthodox Church into another weapon of the Russian imperialistic cause. Those that don’t submit to his absolute rule are silenced or disposed of permanently. He has conveniently rewritten history and created a myth of the Russkiy Mir (Russian World) whose destiny is to rule the world. He invests considerable time and wealth in subverting the western world, spreading disinformation, lies and propaganda. His vast army of Internet trolls and hackers are eroding the credibility of all media, and creating security nightmares in an increasingly electronic world. Ominously, and in contrast to the at least superficially ideologically based threat posed by his Communist predecessors, Putin has no ideology. His aim is primitive and direct – to make this a world controlled by a kleptocratic Russian elite.
Trump, though not as overtly malevolent as Putin, is just as dangerous to the existing world order. For Trump, truth is what he says it is, with no regard to facts, evidence or any substantiation other than his words. The media are the enemy of the people. It is almost comical how from one day to the next, he continues to contradict himself, and quote blatantly false, inaccurate or distorted “facts”, knowing full well that his fawning admirers will believe him in the face of overwhelming factual evidence to the contrary. History has shown conclusively that when support becomes fanaticism, we have good cause to worry.
Sadly, the media is not Trump’s only target. One could extrapolate that he would easily have no compunction in classifying most of the scientific, economic, academic and political communities as enemies of the people. In his view, anyone that disagrees with his simplistic and uninformed views on almost anything are enemies of the people. Trump, supported by a significant minority of angry and disenchanted Americans who have come to believe in his populist, messianic rhetoric, is succeeding in dismantling many of the pillars on which American success of the past century has been built on, namely immigration, free trade, international cooperation, promotion of peace and human rights, experienced and competent leadership, and respect for a free press.
Successful societies and governments are built on trust. Trust is built on truth and justice. When you sacrifice any of these, you sink into disorder, fascism and inevitable decline. I sincerely hope that amongst the American and Russian populace, there are sufficient people of intelligence and good will that can withstand the current assaults on their well-being and bring about the restoration of a new Age of Reason.
The post The View From Here: Truth and Reason Under Siege appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Anna Dombrovska, Montreal.
On August 14, 2018 a team of Ukrainian cyclists completed Canadian leg of their 10,000 km transcontinental cycling tour. The team of 8 war veterans and volunteers called “Chumak Way – cycle U.S. & Canada for Peace” cycles 100-200 km per day from Pacific to Atlantic to raise awareness about the need for peace in Ukraine and in other places where civilians are currently under military attack.
“Ukraine needs help of countries like Canada in its efforts to protect peace on its territory. Our team cycled 4,000 km in Canada and met with hundreds of people across the continent. Canadians support our goals, many of them biked with us for peace”, says Chumak Way team leader and by Eastern Ukraine war veteran Kostiantyn Samchuk.
Canadian part of the Chumak Way cycling tour started in Vancouver and went though the Rocky Mountains, Calgary, Edmonton, Saskatoon, Regina, Winnipeg, London, Toronto, Niagara Falls, Ottawa and Montreal. The tour started in Los Angeles on May 23 and will end on August 29 in Washington DC. By that time the team of 10 people will have travelled some 10,000 km through more than 435 cities and towns of Canada and the USA. The cyclists met with many politicians, community leaders, civil society organizations, activists and other cyclists along the way.
Chumak Way cycling tour is organized by non-profit Proidysvit.org led by Kostiantyn Samchuk in cooperation with the Ukrainian Canadian Congress, USCAK, UNF and local communities. Chumak Way accepts donations to help families and orphans affected by war in Eastern Ukraine.
Detailed route map and tracking: https://bit.ly/2jkhaIZ
Events dates and details: https://bit.ly/2HExbnt
Online donations: https://bit.ly/2KHSwOD
BACKGROUNDER
Putin’s 2014 invasion of Eastern Ukraine and takeover of Crimea, has to date resulted in more than 10,000 deaths and millions of Ukrainian citizens being displaced.
Still, the Chumak Way Ukrainian cyclists are riding for Peace. Three of them are veterans of the current war in the Donbas coal regions of Eastern Ukraine.
After surviving two World Wars, Ukraine has been under attack of pro-Russian forces since 2014, soon after Russia illegally annexed Crimea in 2014. Russian aggression came as a reaction to the success of the Ukrainian Revolution of Dignity (or EuroMaidan) when people of Ukraine revolted against the decision of corrupt government of Viktor Yanukovych not to sign cooperation agreement with the EU.
The Chumak Way cyclists took part in EuroMaidan revolution and were fighting at the frontline in Donbas. They witnessed real situation of the military conflict in Donbas and the shooting of peaceful protestors in Kyiv. Still, they believe in peaceful and prosperous future if their country and other countries that are under attack.
To demonstrate that Ukraine is moving forward despite the war, the Chumak Way team brought cool bike technology created in Ukraine such as longest range electric bike, super lightweight track bicycle and wooden frame Woodrover bike. At the meetings organized in every majour city and town guests had a chance to test drive the bikes, explore Ukraine as a travel destination, and talk to the cyclists about situation in Ukraine and share experience of the 10,000 km cycling tour.
The post Ukrainian War Veterans completed Bike Ride across Canada for Peace appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Оксана Левантович для Нового Шляху-Українських Вістей, Львів.
Люди різного віку та професій з різних куточків світу вже 16 років поспіль приїжджають назаняття Школи української мови та культури в УКУ. Серед них політологи, дипломати, історики, студенти та навіть школярі (за весь час існування Школи наймолодшому учаснику було 8 років, а найстаршому – 82 роки).
Тут вони вчать українську, подорожують країною, знайомляться з українцями, досліджують культуру, традиції – тобто повністю занурюються в середовище. Найважливіше правило для всіх – бути відкритим до спілкування та говорити українською.
Як усе починалося
Ідея Школи української мови та культури зародилася ще у 2002 році, коли до УКУ приїхала група студентів з Канади, які хотіли вивчати українську мову. Тоді Джефрі Вілз подумав, якщо є запит, то чому б не створити україномовну школу. Так народилася ідея, а вже за рік відбулася перша школа, яка тривала приблизно місяць.
На той час Назар Данилків, теперішній директор Школи, був ще студентом, а долучився до програми в 2005 році. Працював там репетитором та одночасно допомагав з організацією. У 2016 році Назар став директором Школи (до цього часу її очолював Роман Васьків, який сьогодні допомагає УКУ із США). За керівництва Назара Данилківа Школа розширила свою діяльність за рахунок нових програм (Карпатської програми, навчальних турів для організованих груп тощо) та видавничих, методичних та наукових проектів. Нині Школа продовжує зростати як кількісно, так і якісно.
У тому ж 2005 році до команди долучилася викладачка Мар’яна Бурак, яка в 2008 році стала академічною директоркою Школи. Ця посада була справді потрібною, адже кількість студентів, які до того ж мали різний рівень володіння українською, зростала, а частина з них брали участь у декількох школах поспіль. Тому природно виникла необхідність структурувати навчальний процес, урізноманітнити його та підлаштувати під потреби студентів.
Згодом, у 2010 році, команда Школи вирішила удосконалити навчальний матеріал, який викладачі самотужки розробляли впродовж років викладання на програмі, зробити його більш інтерактивним і водночас доступним для учасників із різним рівнем знання української та видати серію навчальних комплексів.
“Ми думали, що це не займе багато часу, адже в нас були всі необхідні напрацювання, які, як нам здавалося, потрібно було просто систематизувати, – каже Мар’яна Бурак, авторка першої частини комплексу. – Але, як виявилося, ці матеріали були лише маленькою частинкою того, з чого згодом сформували навчальний комплекс “Яблуко”. Роботи було дуже багато, і впродовж наступних 5 років ми працювали над укладанням, структуруванням, дизайном навчально-методичного комплексу, який тепер складається з підручника, зошита, ігрових додатків та аудіоматеріалів”.
Наступний виклик – пошук викладачів української, які володіли б сучасною методикою викладання іноземних мов. “На час заснування Школи української лінгводидактики практично не існувало, і нам довелось винаходити власні ноу-хау, опираючись на методику викладання англійської, – каже Мар’яна Бурак, яка також є досвідченою дипломованою викладачкою англійської мови. – На щастя, в перші роки існування програми з нами поділились власними розробками волонтери Корпусу Миру США, і це кардинально змінило наші погляди на свою мову, на структуру, на те, як можна подати і пояснити тему”.
Програма повного занурення
На Школу можуть потрапити всі охочі. Попередньо з потенційними учасниками проводять тест та співбесіду, щоб визначити рівень володіння українською, зрозуміти їхню мотивацію й індивідуальні побажання. Таким чином учасників ділять на групи початкового, середнього чи вищого рівня.
Хтось із них цільово хоче удосконалити письмову мову, хтось мовлення. З огляду на особисту мотивацію учасників, Школа намагається зробити вивчення мови максимально природним, контекстуальним, ситуативним. Це було б неможливо, якби вони відвідували звичайні мовні курси у своїх країнах.
“Ми намагаємося задовольнити індивідуальні потреби студентів, але водночас подаємо інформацію максимально живою мовою в контексті, – розповідає Мар’яна Бурак. – Дуже часто викладачі, окрім запланованих в рамках Школи екскурсій, влаштовують додаткові квести з конкретними завданнями, де студенти в реальних повсякденних ситуаціях мають виконати певні завдання, використовуючи українську. Також ми вчимося дуже практичних речей, як от виголошувати привітання та побажання, писати поштівки одне одному, торгуватися на базарі, купувати їжу, сувеніри, квитки”.
Особливо занурює у природне спілкування так звана “Карпатська програма”, яку пропонує Школа. Перші два тижні літнього семестру учасники проводять у Карпатах.
“Зранку до обіду вони мають заняття з української мови з професійними викладачами. У другій половині дня – екскурсії, вишколи, походи в гори, рафтинг… І саме в таких командних ситуаціях навчання інтенсивніше”, – каже Назар Данилків.
А от Мар’яна зізнається, що як академічний директор спершу не розуміла доцільності таких заходів як рафтинг на мовній програмі і дуже здивувалася, коли побачила реальну ефективність. “Це спрацювало, – каже викладачка. – Повторення одних і тих самих команд в екстремальних ситуаціях – дуже дієве. Після таких пригод слова “обережно”, “голова”, “ноги”, “направо”, “наліво” та багато інших знали студенти навіть найнижчого рівня”.
Відтак, “Карпатська програма” – це перше, що відрізняє Школу української мови та культури УКУ від інших подібних шкіл. Друга особливість – це репетиторство.
Викладачка української мови, авторка вищого рівня підручника “Яблуко” Олена Синчак розповідає докладніше:
“Окрім занять із викладачами, наші учасники мають окремі заняття з українськими студентами, з якими вони практикують мову, виконують завдання, читають, спілкуються. Попередньо ми проводимо співбесіду з потенційними студентами-репетиторами, а тим, кого обрали, розказуємо дещо про методику викладання, даємо настанови. Це добрий старт для студентів, частина з яких згодом долучається до Школи вже як викладачі і навіть стає співавторами наших підручників”.
Також на Школі викладають не лише українську мову, але й читають лекції з історії України, політології, економіки, розвитку комп’ютерної освіти й IT. І насправді, для викладачів існує чимало викликів, адже не можна викладати однаково для кожної групи.
“Спершу ти вивчаєш людей, їхні потреби, зацікавлення, мотивації і робиш все для того, щоб їм було комфортно працювати. І лише тоді, коли добре вивчив особливості групи, то дуже швидко готуєш заняття і ділишся з колегами тим, що працює, а що ні, – каже Олена Синчак. – Колись в університеті мене вчили, що спочатку треба вивчити правило, а потім відповідно до нього виконувати завдання. Коли до іноземця застосувати цей підхід, і сказати “вивчіть це правило, 20 винятків до нього, а потім зробіть вправи” – це не працює, натомість тільки через вивчення потреб і особливостей групи можна зрозуміти, як і в якій формі подавати матеріал”.
А щоб удосконалювати програму, організатори Школи по завершенню кожного тижня збирають відгуки студентів.
“В анкеті учасники заповнюють як академічну (якість і відповідність навчального матеріалу та його викладу), так і організаційну (проживання, харчування тощо) частини, – розповідає Назар Данилків. – Далі ми усе це аналізуємо і разом зі студентами спільно обговорюємо. Часто отримуємо від них багато порад про те, як можна вдосконалити школу”.
Які правила діють на Школі
Яка ж школа без правил. І перше правило на Школі української мови та культури – говорити українською мовою. Друге – середа – це день презентацій, коли всі групи готують виступи-презентації на конкретну тему, а опісля – обговорюють їх. Третє – кожної п’ятниці учасники пишуть тест за пройденим за тиждень матеріалом. Четверте правило – уже для працівників Школи – впродовж семестру зібрати письмові матеріали учасників і згодом опублікувати їх у спеціальній газеті.
“За семестр студенти подають свої письмові матеріали для підсумкового завдання. Тоді викладачі їх редагують, віддають макетувальникам, а ті вже роблять спеціальну газету. І лише на випускному вечорі учасники отримують її в подарунок і несподівано для себе знаходять там свої тексти. Це завжди дуже емоційний момент”, – каже Олена Синчак.
Хто вони – наші учасники
Вивчати українську в УКУ приїжджають люди різних професій та з різних куточків світу. Дуже багато дипломатів. За 16 років існування програми Школа навчала дипломатів із США, Канади, Польщі, Великобританії, Франції та Японії.
Крім того, стабільно на програму подається велике число істориків, політологів чи соціологів, які вивчають Східну Європу. “Так на цьогорічній програмі був фулбрайтівець, який досліджував історію євреїв під час Другої світової війни на теренах Закарпаття, а також студенти, що вивчали Голодомор та Геноцид і для дослідження їм потрібно було читати багато літератури чи архівних документів українською ”, – каже Мар’яна Бурак.
“А ще в нас багато перекладачів, як-от студент Роберт Чіпок, який перекладав вірші Івана Франка. Він був на Школі влітку 2016 року і відтоді впродовж трьох років продовжує вчити з нами мову по скайпу. Ще один наш студент, Данило Александр, є професійним перекладачем у Раді Європи і працює з офіційними документами. Також була перекладачка з ООН, яка народилася в Україні і вільно володіла українською, але після років життя в Британії вирішила вдосконалити свої знання”, – додає Назар Данилків.
Також є учасники, які навчаються на славістиці. Так в УКУ на програму приїжджали студенти з Колумбійського і Мічиганського університетів, США та Університету Монаша, Австралія. “Часто, окрім української вони вивчають й інші слов’янські мови, – каже Олена Синчак. – Це студенти високого рівня, вони дуже вмотивовані, творчі і, як правило, потрапляють одразу в дуже сильну групу”.
Ще один цікавий учасник – майбутній священик Алекс Бріцкі, який на програмі вже вшосте. Алекс працює за індивідуальною програмою, аналізує Святе Письмо та вчиться виголошувати проповіді.
Цікаво, що на Школу української мови та культури потрапляють учасники різного віку: наймолодшому студенту було вісім років, а найстаршому – вісімдесят два. Щодо останнього – то це отець Мануель із Португалії. Історія його захоплення українською дуже і дуже цікава.
“Почалося все з того, що отець Мануель поїхав у Великобританію вивчати англійську мову і там познайомився з двома монахинями-українками. І ось коли після навчання всі повернулися в свої країни, монахині вже з України надіслали отцеві вітальну листівку з Різдвом. На ній були зображені книги з кириличними написами. І раптом отцю Мануелю стало дуже прикро, що він не може прочитати їх. Ось і вся мотивація: “Я хочу знати, що там написано, тому я буду вивчати українську”, – розповідає Мар’яна Бурак, його колишня викладачка. – Відтоді отець двічі приїжджав на Школу в УКУ і обидва рази ставав беззаперечним улюбленцем групи. Студенти, зокрема молодого віку, просто обожнювали його і слухали з величезним задоволенням”.
Важливо, що після навчання на Школі учасники продовжують зустрічатися, спілкуватися та розповідати про навчання своїм друзям. Дехто з них зізнається, що у своїх університетах не завжди мають такий рівень викладання та умови для навчання, які є тут, в УКУ.
The post Як іноземці з усього світу приїжджають в УКУ вчити українську appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Галина Костюк для Нового Шляху-Українських Вістей, Торонто.
Доповідь професора Йоганнеса Ремі “Тарас Шевченко і “друга хвиля” українського національного активізму у російській імперії у 1860-х роках” викликала інтерес у НТШ. Д-р Дарія Даревич, голова НТШ, відкрила вечір і привітала присутніх та доповідача – дослідника з Фінляндії. Вона сказала, що зазвичай записи доповідей робить Олесь Дольницький, але цим разом його заступає Ігор Томків. Д-р Даревич запросила д-ра Тараса Кознарського, дійсного члена НТШ, до представлення доповідача.
Д-р Кознарський сказав, що Йоганнес Ремі – фахівець зі східної і центрально-європейської історії, котрий здобув докторський ступінь у 2000 році в університеті Гельсинкі у галузі світової історії з відзнакою. Він є автором кількох книг, серед яких – “Огляд української історії” фінською мовою і “Брати чи вороги: український національний рух у російській імперії”. Д-р Ремі є доцентом східно-європейської історії в університеті Гельсинкі; цікавиться також українською історією ХХ століття. Він викладав в університетах Європи та Північної Америки.
Професор Ремі почав свою доповідь з пояснення поняття “другої хвилі” українського руху. Першою він уважає діяльність Кирило-Методіївського товариства. Український рух мав трохи більше свободи у 1860-63-х роках, ніж до і після цього часу. Кирило-методівці не мали можливости друкувати свої праці по-українськи за життя Ніколая І. У 1860-х роках поширилися публікації українською мовою. Протягом 1860-63 років в російській імперії було надруковано 98 українських книг. Більше 12000 видань було розповсюджено на Полтавщині у жовтні 1861 року, у тому числі і “Кобзар” Т. Шевченка, але через обсяг (240 сторінок) він був недоступним для багатьох селян і небагатих читачів. Однак деякі твори – “Гамалія”, “Псалми Давидові”, “Тополя”, “Тарасова ніч“ були видані окремо. Це була серія невеличких книг, яку Данило Каменецький започаткував у Петербурзі власним коштом. Він також опублікував твори П. Куліша, Ганни Барвінок, Марка Вовчка, Г. Квітки-Основ’яненка. Період можливостей був коротким – лише три роки, але українські активісти використали його максимально. Вони гуртувалися довкола Громад, умови роботи яких залежали від місцевої влади. В. Антонович відверто висловлював свої погляди і був заарештований. У 1858 році П. Куліш подав ідею незалежности України. Твори Шевченка продовжували з’являтися друком. Їх читали, обговорювали, про поета багато говорили. Шевченко був найважливішою постаттю українського руху у вибудовуванні ідеї української незалежности.
Українці важко пережили вістку про смерть Шевченка – батька нації, як його почали сприймати. Україну бачили сиротою, котра втратила батька. В “Основі” оголосили публікацію творів поета і спогадів про нього; надрукували статтю Л. Жемчужникова про Шевченка, де був також поданий опис похорону у Санкт-Петербурзі з повними текстами промов, виголошених на цвинтарі. П. Куліш сказав, що Шевченко помер не на чужині, а на своїй, слов’янській землі. Афанасьєв-Чужбинський заперечив йому. Коли всі дійшли згоди про перепоховання поета, то виникла суперечка про місце. Київські громадівці наполягали, щоб поховати його в місті. Подія відбувалася під пильним наглядом властей, але без утручання з їхнього боку. Згідно з офіційним рапортом, дві тисячі осіб були присутні на похороні. На думку професора Ремі, це надзвичайний показник про український рух на той час, особливо беручи до уваги те, що більшість прибула здалеку. Доповідач висловився скептично про потенціял українського руху на той час, зауваживши, однак, що то були тільки початки.
У типографії Ґладкова у Москві була надрукована “Українська граматика”, на першій сторінці якої – цитата з Шевченка: “Не цурайтесь того слова, що мати співала”. О. Кониський видав “Аритметику” у Петербурзі, у якій була така задача: подані дати народження і смерти Шевченка і питається, скільки годин він прожив на світі.
У 1876 році, відразу після обмежень, накладених на українську літературу, було заборонено друкувати будь-що про Шевченка, навіть російською мовою. Як сказав Г. Грабович, культ Шевченка має мало спільного з літературою. На час своєї смерти він став одним з найбільших блоків у побудові української ідентичности й імперська система також це розуміла.
Доповідь була сприйнята з великим інтересом і викликала жваву дискусію.
The post Йоганнес Ремі Про Український Національний Рух appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Юрій Заруцький, Спілка Української Молоді.
111 дітей, 37 виховників, 12 сонячних днів і безліч позитивних емоцій – ось стислий підсумок благодійного табору Спілки Української Молоді «Творці майбутнього», який відбувся у Чернігові.
Організували його, вже не вперше, сумівці для дітей, обпалених бойовими діями на сході України.
Починаючи з 2014 року, проведено три такі табори, завдяки чому понад 350 дітей переселенців і бійців АТО мали нагоду відпочити від наслідків війни, оздоровитися, краще пізнати історію і культуру України.
Ініціатива проекту належить Світовій Управі СУМ, а фінансову підтримку надали Крайові Управи Спілки, Міністерство молоді і спорту України та небайдужі люди, які підтримали табір на платформі “Велика ідея” (спільнокошт).
От і цього року сини та доньки українських бійців, хлопці та дівчата з сімей вимушених переселенців, а також ті, які живуть поруч з лінією розмежування, на два тижні стали однією великою родиною, аби теплом своїх сердець і усмішок зігріти одне одного, захистити від болючих спогадів та зміцнити віру те, що все буде добре.
А те, що прибули вони з різних куточків країни, ще раз засвідчило – чужих дітей не буває, бо Україна в нас – одна!
Виховники та інструктори Спілки Української Молоді підготували для юних таборовиків цікаву та насичену програму, яка не дала змарнувати жодної хвилини дорогоцінного серпневого часу.
Для фізичного гарту – ранкові руханки, спортивні змагання, таборові ігри, сплав Десною на драгонботах.
Для духовного розвитку – реколекції та щире спілкування зі священиком, богопосвяченими особами, братами-семінаристами, участь у богослужіннях, прийняття Святих Тайн Сповіді та Причастя.
Для інтелектуального зростання – різноманітні гутірки, знайомство з робочою Чернігівської міської ради та адміністративного суду. Навики ведення дискусії та популяризації своїх ідей діти здобували під час імітаційної гри «Час обирати».
Кращому пізнанню світу й української історії сприяли мандрівки в Чернігів, гетьманську столицю Батурин й на станцію Крути, де 100 років тому героїчно стримували ворога ровесники наших таборовиків.
Чимало цікавого та корисного дізналося юнацтво від гостей, які завітали на таборовий вогник, аби поділитися з хлопцями та дівчатами своїм світосприйняттям, дати житейські поради та й просто, по дружньому, порозмовляти.
Режисер і художник онлайн та офлайн презентацій Ігор Заболотний поділився секретами створення мальованого відео або ж «артскрайбінгу» та розказав, як прості малюнки допомагають поліпшити сприйняття інформації на 89%.
Публіцист та медіа-експерт, екс-редактор відділу історії журналу “Український Тиждень” Роман Кабачій провів цікаву гутірку на тему, дотичну до журналістики та висвітлення в медіа яскравих сторінок національної історії та сьогодення.
Сумівець і ведучий програми “Свобода слова” на телеканалі ICTV Вадим Карп’як розповів про незалежні ЗМІ та свій шлях у журналістиці.
Уроки медіа-грамотності таборовики закріпили відвідинами Чернігівської філії Національної суспільної телерадіокомпанії UA:Чернігів.
Дітям було цікаво відчути атмосферу, в якій працюють новинарі, побувати на справжніх знімальних майданчиках та дізнатися, хто і як робить телевізійні та радіопередачі.
Знайомлячись із роботою органів місцевого самоврядування, молодь мала нагоду поспілкуватися з заступником Черніговського міського голови Олександром Ломакою, який гостинно прийняв дітей в стінах мерії і закликав повірити у себе й робити зміни не тільки у власному житті, а й у своєму місті, країні. З таким же позивом виступав і мер міста Корюківки Ратан Ахмедов.
А ще юнаки та дівчата мали чимало цікавих практичних занять та майстер-класів, які для них провадили справжні майстри своєї справи.
Наталія Бушай з «Чернігівської папірні» навчила їх виготовляти папір із рогози, а Олександр Видра дав можливість познайомитися з азами гончарної справи та повправлятися у виготовленні виробів з глини.
Особливими гостями табору були учасники проекту «Друг героя» інструктори-волонтери та собаки-каністерапевти, які допомагають нашим воїнам легше перенести пост-травматичний синдром.
Варто було бачити з якою любов’ю обіймали юні таборовики собак-учасників проекту «Друг Героя»! Як горіли їхні очі. Скільки емоцій випромінювали їхні посмішки. Як, притулившись до такого друга, вони забували про свої щоденні турботи, про свої втрати і свої болі, які ятрять їхні маленькі, але такі відважні, серця!
А ще юнацтво багато спілкувалося. Між собою, із старшими друзями: виховниками, інструкторами, реколектантами, гостями та журналістами.
Це спілкування допомагало їм знайти відповіді на запитання, які їх турбують. Допомагало краще осягнути світ, в якому вони живуть і своє місце в ньому. Допомагало відчути, що саме вони є творцями майбутнього, яке їм належить творити разом!
На згадку про спільно проведений час залишилися гарні спогади, нові друзі, спільні фотографії, а також – гостинці від Міжнародного благодійного фонду “Сумка Самарянина” та творчої майстерні “Коза-Дереза”.
Прощальна таборова ватра стала підсумком спільно проведених двох тижнів. Але тільки завершився цей, четвертий з черги, благодійний табір СУМ, як вже розпочалася підготовка до таборування-2019, адже, і діти, і дорослі, пообіцяли зустрітися знову.
Кожен табір, як і кожна важлива подія, змінює учасників. Іноді ці зміни спершу залишаються для людини непомітними. Та вони обов’язково виявляться згодом. Але пильне око і чуйне серце матерів здатне їх розпізнати одразу, як тільки діти переступають поріг рідної домівки.
«Дякую всім, хто займався з дітками! Я і не сумнівалася, що моїй дитині сподобається, але щоб другий день не знімати таборову футболку!!! Щойно всіх друзів водили на відкриту місцевість запускати ракету з оцтом і содою))) Наші діти розумніші за нас, наші діти кращі за нас! Дякую!», – залишила відгук на таборовій Фейсбук-сторінці мати одного із таборовиків пані Світлана.
Дякує організаторам та спонсорам табору пані Наталя: «Діти повернулися щасливими. Вони гарно й корисно провели час. Підросли, засмагли, розширили свій кругозір. Маринка пізнавала світ разом зі старшим юнацтвом. Максим – з молодшим. Обом сподобалося. Тому я переконана, що організатори даного табору – найкращі. Нехай Вам Бог допомагає і береже».
А мама юних таборовиків Іллі та Антона пані Оксана дякує за емоції, знання та враження, які організатори СУМівського таборування подарували її дітям: «Висловлюю слова великої вдячності організаторам, спонсорам, виховникам, впорядникам і всім іншим небайдужим за чудовий відпочинок моїх синочків!!! Вони із цим табором із самого початку! З їх слів, “Творці майбутнього” – найяскравіший, найкращий!!! Емоції, враження від усього побаченого і почутого!!! Цей досвід – назавжди буде з ними!!! Перебирають подарунки, розповідають, співають, танцюють – і все це одночасно!!! Сподіваємось і віримо, що наступного року буде табір знову!!!».
The post Завершив роботу IV СУМівський благодійний табір «Творці майбутнього» appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
8 червня 1926 – 28 серпня 2013
П’ять років минуло, як поміж нами немає жартівливого, веселого, енергійного Маркіяна… 5 років… Боже, як той час скоро пролетів…
Близький приятель, друг мого Ярослава, знайомі ще зі Львова. Та не тільки! З Рідної Школи! Славко був у другій клясі, як почав науку Маркіян у першій. Обидва любили спорт і скоро здружилися. Скільки дитячих пригод, споминів.
По довгих мандрівках обидвох доля привела до Торонта. Маркіян був власником подорожнього бюра «Bloor Travel – Блур Травел» і ми, очевидно, від першого дня всі наші подорожі полагоджували у Маркіяна. Просторе бюро чуло не тільки замовлення подорожей, але і спомини, сміх, турботи про долю Рідної Землі, за щастя якої воювали обидва друзі в дивізії…
Одного разу Маркіян розказував, як 15-літнім його злапали німці і кинули до жидівського ґетта. Не помогли переконування батьків, що він їхній син… Маркіян втік, переховувався по цвинтарях…
Багато років пізніше випадково зустрілися друзі в Нойгаммері, де члени Української Дивізії переходили вишколи. Маркіян був в артилерії, його частину вислали воювати до Мадярщини. Попав у сов’єтський полон. Переконав москалів, що він уродженець Карпатської України і його евакуували до Мадярщини. Хотів повернутися до Львова, але в дорозі поляк зі Львова його пізнав, і його знова арештували.
З тюремного шпиталя Маркіян втік вночі через вікно, всів у перший товаровий поїзд і через Польщу та Чехословаччину опинився знова в Мадярщині. Тут з фальшивими документами прожив короткий час, закінчив шоферський курс і в 1948 р. перейшов нелеґально границю до Австрії. Хоч обидва друзі були в Австрії, там ніколи не зустрілися.
Доля привела їх до Канади, де обидва працювали рік на контракті у фармерів, але про себе не знали. Після року фармування Маркіян працював шофером у транспортній компанії, доїхав до Едмонтону, і навіть працював автоводієм в Алясці.
Приїхав до Торонта і знаючи кілька мов, почав працювати в туристичному б’юрі Post House Travel. З того б’юра організував в 1964 р. кількатисячну поїздку до Вашинґтону на відкриття пам’ятника Тарасові Шевченкові. Мої батьки тоді їхали з ним під його опікою.
Був активний в українській громаді, танцював в ансамблі Народного Дому, також співав в хорі та грав копаний м’яч. І там, у Народному Домі, друзі знова зустрілися та радості не було кінця.
Зі своїм досвідом, ініціятивою, енергією та вже численною українською клієнтелею, відкрив в 1965 p. своє перше українське б’юро подорожі «Bloor Travel Agency». В цім будинку деякий час мало свій осідок «Спортове Т-во Україна».
В бюрі «Bloor Travel» я чула багато споминів і в них “зустрічала” мені незнайомих їхніх друзів, таких же кольоритних! За сов’єтської окупації організував тури в Україну і помагав своїм подорожуючим зустрітися з рідними.
В 1969 р. Маркіян організує другу велику подорож. Три літаки туристів-паломників поїхали на посвячення Собору св. Софії в Римі. А в 1971 р. понад пів тисячі туристів полетіли до Арґентини на посвячення пам’ятника Тарасові Шевченкові в Буенос Айрес.
І в Арґентині Маркіян знайшов свою щасливу долю: привіз симпатичну дружину Таню Ямнюк і Бог їх благословив трьома синами-козаками та внуками. Стягнув з Арґентини і батьків пані Тані, і вони мали мешкання в його будинку на поверсі над б’юром.
Маркіян також стягнув до Торонта свого старшого брата Тараса, дивізійника, з Англії. Крім того 35 осіб з його поміччю прибули до Канади – до Торонта, багатьом поміг влаштуватися на працю.
Одної осени ми поїхали зі Славком до Будапешту, до санаторії, позбуватися своїх артритичних проблем. Там зустріли Маркіяна. Він нам дав чудову туру пішки по місті, привів до грекокатолицької церкви, де саме відправлялося Богослуження мадярською мовою… Показав нам українські пам’яткові місця.
Був активний в українській громаді в Торонті. Головно в Станиці Братства Дивізійників в Торонті, де від 2005 р. був головою. «Активним дивізійником» був до кінця! Друзі дивізійники сходилися щотижня до Тім Гортона на каву, де «рішали» світові проблеми…
Багато добрих діл залишили найкращі спомини про Маркіяна. Наприклад, табличка в дитячому шпиталі в Івано-Франківську каже багато: «Палата відремонтована і споряджена за особисті кошти нашого земляка пана Маркіяна Когута…» Івано-Франківський дитячий шпиталь дістав нові ліжка, матраци, постільну білизну, гіпоалергічні подушки… навіть радісні фіранки на вікна!
Помагав і поодиноким особам. Щиро, сердечно. І писали про нього в Україні: «Ця людина далеко не мільйонер, але серце у нього багате і щире, віддане назавжди Україні…»
І серце його спочило в Україні…. Бажання Маркіяна сповнилося: Він хотів спочити в Україні, і пані Таня похоронила його на Янівському цвинтарі у Львові.
Спи спокійно Маркіяне в Твойому дорогому Львові. Пам’ять про Тебе і Твої добрі діла залишаються і тут і там…
В пам’ять другові мого Славка –
Оксана Бризгун-Соколик
The post Вже 5 років минуло… Маркіян Когут appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
UCC-Toronto Celebrations at Centennial Park.
Nadia Prokopiw, Ukrainian Canadian Congress – Toronto.
The Ukrainian Canadian Congress-Toronto Branch hosted the 27th Annual Ukrainian Independence celebration on August 18th at Centennial Park in Toronto – now deemed to be the largest celebration of its kind in all of North America and in the Ukrainian diaspora. Blessed with superb weather, an excellent turnout and a robust succession of prominent entertainment, the day was huge success. Once again, we were grateful to receive so many greetings and praises from all levels of Canadian Government and special guests.
After prayers and blessings, UCC-Toronto President, Taras Bahriy, opened the ceremonies and welcomed the crowd introducing this year’s theme “100 Years of Struggle for Freedom”. This dates back to 1918 when Ukraine rose up from the ashes of Tsarist Russia to declare the establishment of the first Ukrainian Republic; after this effort was brutally suppressed and defeated, the nation rose up again to fight both the Soviets and the Nazis in WW2; thwarted but surviving, the spirit of the people surfaced again with the collapse of the USSR when Ukraine declared its independence for a second time. The struggle for “Freedom from tyranny, freedom from bondage, freedom from continuous oppression, exploitation and injustice” is continuing today in Eastern Ukraine as “the people are still fighting and dying again against a relentless aggressor who is determined to once again subjugate the Ukrainian people under the Imperial boot of Russia” explained Bohdan Wynnyckyj, President of the UCC Ontario Provincial Council, in his introductory remarks.
Consul General of Ukraine, Andrij Veselovskyi greeted the crowd with his encouraging words: “The tide is against our invader because of all the international support and because of Canada’s strong support at the G7 meetings. We will win, and we will become a strong European country.” Perhaps the most heartening remarks came from the Minister of Foreign Affairs, Chrystia Freeland, who let us know that Canadian troops will be in Kyiv on August 24 marching in the parade in support of Ukrainian Independence, that Canada will be hosting the 3rd annual conference on Ukrainian Economic Reforms, and that she and President Poroshenko agree that standing with Ukraine and supporting the troops in Eastern Ukraine amounts to standing for freedom and democracy all over Europe and the World. Accompanying Minister Freeland were Minister Kirsty Duncan, and MP’s Borys Wrzesnewskyj, Arif Virani, Peter Fonseca, and Michael Levitt. MP Peter Kent, representing the Conservative Party of Canada, condemned Russia’s continuing illegal occupation of Crimea and the Russian sponsored aggression in Eastern Ukraine.
On the Provincial level, MPP’s Kinga Surma, Christine Hogarth, Natalia Kusendova and Kaleed Rasheed, came forward to provide greetings on behalf of the government of Ontario and Premier Doug Ford participated in the crowd festivities. Rima Berns-McGown, provided greetings from the NDP Leader.
Toronto Mayor John Tory, together with Councillors John Campbell, Stephen Holyday, Justin Di Ciano, and our very own Natalia Lishchyna, also applauded the incredible contributions of the Ukrainian community. Tory, who was instrumental in obtaining a prominent Toronto location for the Holodomor memorial, said he “will be there to proudly celebrate the unveiling of this monument…and this will be a very important occasion, a great day for Toronto, a great day for Ukraine, and a great day for all of the Ukrainian Community”. Also bringing greetings, Mississauga Mayor Bonnie Crombie quipped at how Ontario has now displaced the West in having the largest Ukrainian Diaspora.
Paul Grod, President of UCC National, in his closing remarks, thanked all levels of the Canadian Government for standing in support of Ukraine and helping keep an Imperialist Russia and the Kremlin at bay. The afternoon was expertly emceed by Larysa Bajus and Myron Konyk.
This year the very vibrant and colourful concert program and stage show included a variety of local Ukrainian dance and musical performers as well as special guest artists from Ukraine. The enthusiastic audience was entertained by Toronto’s renowned Dance Ensembles – Ukraina, Barvinok and Vesnyanka, the Baturyn Marching and Concert Band and the Prometheus Choir. Among the celebrated guest entertainers from Ukraine were: the musical Ensemble Otava from Ternopil, soloists Myroslava Solovyanenko, Pavlo Fondera, Ihor and Adrianna Artemiak, and Mad Heads front man Vadym Krasnooky from Kyiv, who delighted the audience with their performances.
The shopping bazaar gets better every year. Embroidered blouses, jewellery, and arts vendors offered their many wares to an eager crowd. As always, the Ukrainian Canadian School Board provided a robust Children’s Amusement Centre which included inflatables, games and crafts. A large classroom bus displaying and teaching the history of the Holodomor, was a moving attraction for those desiring to learn about the 1932-33 Ukrainian famine and genocide. The day was concluded with a lively outdoor Zabava at the Carpathian Lounge, where a capacity crowd of revelers danced to the music of Dunai well into the night.
“This annual celebration could not have happened without the help and support of many valued volunteers and our generous sponsors,” said Bahriy. Our Platinum Plus sponsor for 2018 were Horodynsky Farms and Northland Power. Platinum sponsors were Buduchnist Credit Union, The Zaraska Family and Transam Carriers. Gold sponsors were “Bitter Harvest” the movie, Caravan Group, Halenda’s Meat, Huculak Foundation, Meest Corp., Stageworks Systems and Ukrainian Credit Union. Silver sponsors were AA Floors, New Canadian Drain & Plumbing and the Shevchenko Foundation. CTV, Forum, Kontakt, Razom, Meest Radio and Song of Ukraine acted as Media sponsors.
The UCC-Toronto Independence Day organizing committee and an amazing team of hard-working volunteers, who after six months of untiring planning work, began on Friday to set up the event, ran it all day Saturday, and then completed the take-down and clean-up on Sunday, were invaluable to the smooth functioning, viability and great success of this event. Special thanks go to the Ukrainian Canadian Women’s Council, Toronto Branch, together with the Ukrainian Women’s Organization of Canada, League of Ukrainian Women in Canada, Ukrainian Catholic Women’s League of Canada and Ukrainian Women’s Association of Canada for their tireless work at the entrance and information gate.
After the culmination of a successful, jam-packed event of stage shows, food fairs, beverage gardens, market places, children’s activities, sports tourneys, and Zabava, we invite all to join the Toronto Ukrainian Canadian Congress in the planning of and participation in next year’s Ukrainian Independence Day 2019!
The post 27th Anniversary of Ukraine’s Independence appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Юрій Білінський, Новий Шлях – Українські Вісті.
Вадим Красноокий, чиї виступи останнім часом прикрашають чи не усі значні концерти в українській громаді Онтаріо, – не лише видатний музика. Вже багато років він працює як продюсер, а тепер вирішив отримати справжню продюсерську освіту. Зараз Вадим проходить інтенсивну програму з музичного бізнесу у Humber College, в яку входить стажування у одному з провідних канадських музичних колективів чи фестивалів. Ми зустрілися з Вадимом перед його цьогорічним виступом у Centennial Park на святкуванні Дня Незалежності України.
Ви вже багато років у продюсерській справі, як у Вас виникла потреба вчитись цьому?
Тема музичного бізнесу мені знайома, але канадський погляд на це зовсім інший і багато на що у мене зараз відкриваються очі, все розкладається по поличках. Ми в Україні все робили інтуітивно. Я один з тих людей, які створювали сьогоднішній український шоу-бізнес, який все ще дуже недорозвинутий по світових мірках. Особливо українські артисти завжди мали свої ілюзії, хоча вони на те і артисти, що живуть у своїй реальності. З іншого боку, я відчуваю, що у мене є явна перевага в порівнянні з тими молодими канадськими хлопцями і дівчатами, з якими я вчусь, бо у мене вже є досвід у цій галузі.
Що робилось і робиться неправильно в українському шоу-бізнесі?
В Україні довгі роки взагалі не було ніякої державної підтримки для шоу-бізнесу. Перший закон у цій галузі, про україномовні квоти для пісень на радіо, був прийнятий менше, ніж два роки тому. Канадський досвід тут дуже цікавий і можна проводити певні паралелі з Україною, тому що Канада теж знаходиться поруч із великим ринком, з яким також нема мовного бар’єру – Сполученими Штатами. Усіх англомовних канадських музикантів, як тільки вони доростали до якогось рівня, просто купували в Штати, і вони ставали американськими зірками. Десь років тридцять тому уряд це зрозумів і почав проводити протекціоністську політику, вливати бюджетні кошти в цю сферу. Це дало результати через роки і зараз у Канаді є багато світових зірок. Раніше були хіба такі зірки, як Paul Anka, Neil Young, Brian Adams, Celine Dion та Leonard Cohen, про яких було широко відомо, що вони – канадці. А з 1990-х у світових чартах з’явились уже десятки канадських артистів, серед них Avril Lavigne, Shania Twain, Nelly Furtado, Barenaked Ladies, Alanis Morissette, Justine Biber, Drake, Tragically Hip. Хоч вони зазвичай і переїжджають ближче до роботи – у Голівуд чи Нью-Йорк, але залишаються канадськими громадянами, платять канадські податки. Але найголовніше, що всі знають їх як канадських артистів і це дуже хороша реклама для Канади як музичної країни. Канада – невелика країна за населенням, але канадський музичний ринок – шостий у світі, це серйозний результат. Скільки тут відбувається фестивалів, скільки створюється музики, тут дуже багато артистів. Цей досвід дуже цікавий для України.
Чому в Україні ще досі нема зірок світового масштабу, можливо справа у мовному бар’єрі?
У нас є багато талановитих музикантів, яких дуже любить українська публіка. Наприклад, Океан Ельзи в Україні збирають на стадіонах більше людей, ніж будь-яка закордонна зірка, коли приїздить до нас. Але вони не знайшли виходу на західного слухача. Втім, зараз вже є гурти дуже високого рівня, які співають в першу чергу англійською мовою і досить якісно співають, такі як The Hard Kiss. Їхній продукт – абсолютно світового рівня. Там може бути питання акценту, але чимало європейських гуртів теж співають з акцентом.
Що нового Ви дізнались на курсі музичного бізнесу?
По-перше, я мав досить приблизні знання про шоу-бізнес, які я раніше отримав самотужки. А виявилось, що багато що працює не зовсім так. Крім того, Канада має свою специфіку порівняно зі Штатами. Цей курс мені допоміг побачити всю картину бізнесу від початку до кінця – що треба робити з артистом, який починає, а що – з артистом, який уже щось створив. Що треба зробити, щоб продукт був не тільки якісним і цікавим, а ще й успішним. Я знайшов відповідь на питання, яке мене завжди цікавило – чому з сотень талановитих артистів і в Канаді, і в Україні тільки одиниці стають супер-успішними. Практично в усіх випадках великий успіх артиста це робота команди людей, з яких частина взагалі не артисти. Це – правильне розуміння, що артист створює, для якої публіки, як до цієї публіки це донести. Дуже рідкі випадки, коли артист сам собі менеджер і розуміє, як це все працює. Тому що це дві різні справи, які одна одній заважають.
Тобто, якщо дати кожному талановитому артисту правильний менеджмент, то кожний може стати успішним в шоу-бізнесі?
Однозначно. Просто може бути різний рівень успішності і не всім артистам потрібно бути світовими зірками.
Але є й інша крайність – беруть абсолютно нікого і роблять з них успішних зірок тільки за рахунок успішного менедменту.
Не можна сказати, що в таких випадках беруть зовсім нікого. Можливо, беруть ще несформованих артистів. Але все одно їх відбирають з великої кількості талановитих. Є варіанти, коли менеджер створює весь продукт, відбирає музикантів і робить з них зірок. Але все одно не відбирають тих, які не вміють співати чи танцювати. Обов’язкова умова, і це те, чого не вистачає більшості артистів, це готовність дуже багато працювати. Тому що дуже часто перші успіхи засліплюють і на цьому кар’єра багатьох артистів закінчується. Нас вчили як музичних менеджерів одному з основних правил – ніколи не починайте працювати з артистом, який не готовий вкладати себе в проект настільки ж, наскільки ви готові себе вкладати. Тому що це робота дуже важка з музичної і артистичної точок зору.
На якому рівні співає Джастін Бібер?
Це – світовий рівень, об’єктивне мірило його успіху. Публіку можна надурити в короткій перспективі, але він залишається великим артистом вже багато років. У музиці найбільший ризик, що завтра ти можеш стати нікому не цікавим. Не можна втрачати форму, треба весь час публіці давати щось більше. Тільки великі артисти роблять це. Крім того, помилково міряти артиста тільки вокальними здібностями. Є люди, які фантастично співають, але не стають великими співаками. А, наприклад, канадець Леонард Коен співав трошки повз ноти все життя. Але він створював образи в своїх піснях, які запам’яталися людям. І його пісні переспівуються вокалістами, які співають набагато краще за нього. Ці пісні живуть і будуть жити, оце великий артист.
Чи є в Україні поп-співаки рівня Джастіна Бібера?
Є потенційно такі, але їм важко вийти на певний рівень. Ця сфера відвертої поп-музики у нас була традиційно російськомовною, і там співаки легше за інших переходять на російську, тому що треба заробляти гроші. Вони завжди їздили в Росію, частина там залишилася, а ті, хто не залишився, все одно співає російською. Наприклад, Іван Дорн, який став дуже знаменитим. Він завжди підкреслював, що він – український артист, але зараз він розійшовся з українською публікою, тому що в цій конфліктній ситуації, коли йде війна, люди в Україні очікували, що він буде підтримувати своїх більш відкрито. А він хотів і нашим, і вашим, а так не буває.
Як Ви ставитесь до українських співаків, які співають в Росії?
На жаль, а може і на щастя, це той момент, коли треба робити вибір, хто ти, з ким ти. Артист повинен розуміти, де знаходиться його публіка, для кого він співає. Культурний простір був довгий час спільним для України і Росії, і це було погано, тому що він був російським. Тепер українська сцена відокремлюється від російської, все більше і більше українців слухає в першу чергу українських артистів, все більше і більше російські артисти будуть сприйматися як чужі. Наприклад, Ані Лорак і Таїсія Повалій повинні якось відповідати за свої звання Народної артистки України. Вони зараз в дуже складній ситуації, тому що їхні гроші – в Росії. І відмовитися від грошей через любов до України, це мабуть найскладніше, що може зробити артист. Відповідно, я розумію тих, хто не зміг зробити правильний вибір, але їхня публіка робить для себе висновки, їхня популярність зараз в Україні дуже сильно зменшилась. Тому що люди гинуть на війні. Зараз українські артисти вже в більшості готові заповнити усі музичні ніші, робити україномовну музику з нуля. Є тиск громадськості, щоб виконувався закон, прийнятий Верховною Радою, є дуже багато небайдужих, які моніторять, тиснуть на радіостанції і створюють їм проблеми, якщо ті не виконують закон. Найбільш динамічна частина – це молодь. Ті, хто народився на зорі Незалежності, їм уже по 27 років, це вже серйозна частина суспільства, яка впливає на процеси. Україна дуже динамічно розвивається – незважаючи на всі ці кризи, а часто завдяки ним. Українці звикли жити в тонусі і ніколи не розслаблятися.
Що Ви думаєте про політичні амбіції Святослава Вакарчука [Це питання було задане до того, як 24 серпня стало більш зрозуміло, що Вакарчук швидше за все не буде висуватися кандидатом на наступних виборах президента]?
Наскільки я його знаю, він би цілком міг їх реалізувати. Питання в тому, коли він буде до цього готовий і чи він сам цього хоче. У мене багато років є враження, що він до цього йде. Але якщо він піде у серйозну політику, це буде політика абсолютно нової генерації, з абсолютно іншого тіста, порівняно з усім, що там є зараз. І очевидно, буде дуже важливо, чи буде достатньо нових людей для його команди. Я впевнений, що Вакарчук розуміє цю проблему, бо він дуже розумний хлопець і знає українську політику краще за мене. Виглядає так, що він на ці президентські вибори не піде.
Є думка, що за тої системної корупції, яка склалася в Україні, потрібен дуже рішучий президент, який би винищив корупцію сокирою. Чи готовий до таких дій Вакарчук?
Я сподіваюсь, що до винищення сокирою не дійде. Таких настроїв в Україні достатньо, на українського Піночета знайдуться кандидати з тих, хто воював. Це великий ризик, тому що Піночет, це досить рідкий приклад того, коли диктатор насправді налагодив економіку. Та якою ціною це було досягнуто, чи ми хочемо платити за це тисячами людських життів? Але водночас, щоб побороти корупцію, значну частину сьогоднішніх політиків треба пересадити.
Чи готовий Вакарчук ув’язнити значну частину нинішніх можновладців?
Я не знаю його настільки близько, щоб відповісти на це запитання. Але принаймні ясно, що наступна президентська кампанія буде дуже брудною і якщо він піде на президента, його обіллють таким брудом, що потім буде важко відмитися. Тому є питання, коли Україна буде готовою до Вакарчука-президента. Для цього потрібний мабуть інший політикум, а суспільство до цього набагато більш готове.
The post Вадим Красноокий про канадських зірок, Святослава Вакарчука та вибори президента appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Marco Levytsky, NP-UN National Affairs Editor.
During his visit to Kyiv, August 22-25, Parkdale – High Park MP and Parliamentary Secretary to the Minister of Canadian Heritage (Multiculturalism) Arif Virani, met with about 20 alumni of the Canada-Ukraine Parliamentary Program (CUPP).
Under this program, which was established in 1991, university students from Ukraine complete an internship in the offices of Canadian Members of Parliament. The purpose of the program is to introduce these students to the Westminster Model of parliament, the operation of Canada’s parliamentary democracy, and the manner in which Canadians govern themselves.
The CUPP program provides the interns with practical experience in the operation of the House of Commons, including the opportunity to meet with officers and officials of Parliament such as the Auditor-General, the Conflict of Interest and Ethics Commissioner, and the Privacy Commissioner. Through a fill-time internship in the offices of individual Members of Parliament during the Spring or Fall sitting of Parliament, as well as through seminars and discussions with Members of parliament and Officers of Parliament, the interns acquire hands-on experience in the operation of a parliamentary democracy.
The CUPP program, in its 27 years of operation, has graduated almost 1,000 interns. As a result, the bi-lateral exchange has influenced the career paths and leadership pursuits of numerous citizens of Ukraine of a younger generation. Many have gone on to become elected members of Ukraine’s parliament, as well as ministers, deputy ministers, parliamentary committee heads, parliamentary assistants, provincial deputy assistants, government officials, and active members of democracy-building NGOs. Other CUPP alumni have served as members of Ukraine’s delegations to the Parliamentary assembly of the council of Europe, and the World Congress of Ukrainians. Still others have served, or currently serve at the United Nations, the World Bank, and the European Bank for Reconstruction and Development (EBRD), and as translators for the Organization for Security and Cooperation in Europe (OSCE), and the International Monetary Fund (IMP). They have established the Professional Government Institute which helps the Government to prioritize programs and projects and monitors the Government’s performance; Teach for Ukraine which is a two year leadership development program to help children to pursue university studies; the Ukrainian Leadership Academy which provides students in their gap year between high school and university to spend one year in a leadership program to instill patriotism and commitment to work in government and NGO structures in Ukraine; the Anna Mazurenko Children’s Health Centre in Lviv to help children and families cope with health problems and the impact of Russia’s war in Ukraine, as well as number of other important projects.
CUPP has a proven record as a foreign-aid program, which benefits Ukraine and its neighbouring countries. In turn, Canadian Members of Parliament have benefitted by the exchange of information about Ukraine and its people.
Asked by this newspaper to assess the program, Virani termed it “terrific”. “They are doing amazing things. There is a deputy minister in government. There is a deputy director. There are two lawyers in the group, there is someone working for USAID, there is an investment consultant. These are people that are succeeding. These are people that are part of the economy that you are building right now. These are the leaders. The leaders that we had hoped to groom, have groomed and are now in action.”
“It is truly a great initiative and it’s something Prime Minister Trudeau actually cares a lot about. You probably know that he is also the minister responsible for youth and youth engagement is actually one of the hallmarks of our government,” he added.
Asked further whether this project would be worthy of federal government financial support since the private funds were drying up, Virani replied:
“That’s a great question. I mean we are definitely committed to… youth programs. I know the youth program has sustained itself on a private basis for many, many years. I definitely want to see it continue and in what shape it continues is an open question… We haven’t received any independent solicitation for any sort of government support, but if that solicitation came in, we would obviously evaluate it.”
Well Virani may not be aware of this, but a formal application to bring 20-30 interns at a cost of $12,000 per participant per year and a request for assistance in the amount of $360,000.00 per year for the next five years was presented to the Minister of Democratic Institutions, Karina Gould, last year.
Shortly after submitting the request, CUPP Director Ihor Bardyn and Ukrainian National Federation (which is currently funding the program) President Taras Pidzamecky met with Davenport MP Julie Dzerowicz. She was prepared to champion the request and asked them to include the participation by females in the CUPP internship in the request. They did that and pointed out that in fact in the past several years females outnumbered the males. However, they never received a letter acknowledging the request and did not hear anything more from Dzerowicz.
Frankly, it’s time for the government to step up to the plate and support the Canada-Ukraine Parliamentary Program. And it is something the members of the Canada-Ukraine Parliamentary Friendship Group and all other MPs who have benefitted from this program should bring to the government’s attention.
The post Time for Government to Step Up to the Plate on CUPP Support appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Volodymyr Kish.
I recently celebrated my 43rd wedding anniversary with a truly remarkable lady who has endured that many years of putting up with my quirks, habits, wanderlust, risk-taking, strange ideas, bad puns, and often eccentric perspective on life, love, people and society. I know that I have benefited greatly from this relationship and would hope that it has been mutual on her side as well.
I was conveying this to my cousin Hryts in Pidkamin a few days ago via one of our regular SKYPE sessions, which have become, over time, a combination of learning experience, therapy session and ego-bruising encounters with reality. Hryts can be as intellectually pungent and overwhelming as the prize-winning garlic and horseradish he grows in his garden.
“Hrytsiu,” I opined, “I sometimes find it hard to believe that I have been married that long and am rapidly approaching my golden wedding anniversary!”
There was a puzzled grunt from his end, and he responded with “What exactly do you mean by golden wedding anniversary, my young turnip?”
“Well, you know, Hrytsiu, that’s what they call the 50th wedding anniversary” I replied.
“Peh!” he exclaimed derisively, “Golden wedding anniversary indeed! More of your pretentious western cultural nonsense that has nothing to do with real life. I suppose you name other milestone anniversaries after equally irrelevant things like silver, rubies, pearls and diamonds.”
“Well, actually Hrytsiu, “I explained somewhat tentatively, “we, ah, kinda, do. For instance, the first anniversary is known as the Paper Anniversary, the fifth is the Wood Anniversary, the eight is the Bronze, the twentieth is the China, the twenty-fifth is Silver, the fortieth is the Ruby, and the fiftieth is the Golden. Don’t they do something similar in Pidkamin?”
“Of course we do,” he shot back. “you know how we love traditions and ceremony. But our commemoration is more practical, more organic and reflects our real day to day life. So our first wedding anniversary is the Salt Anniversary. The fifth is the Bread Anniversary. The tenth is the Horseradish, the twenty-fifth is the Garlic, and the fiftieth is the ultimate, the Salo Anniversary. We name our anniversaries after the important things in life, not baubles.”
I thought about it for moment, and it started to make real sense to me.
“You know Hrytsiu,” I replied, “I like it. It is more real and true to life. It is a more Ukrainian way of honouring such events. So, is there a name for the forty-third anniversary, like I just had?”
“Why of course,” he exclaimed jovially, “you have just celebrated your Kapusta (Sauerkraut) Anniversary! Congratulations!”
I was somewhat nonplussed for a moment, as it took a while for that to sink in.
“Kapusta?! Hmmm…” I thought. Eventually I became reconciled with the idea, since I do like sauerkraut, and sauerkraut varenyky in particular.
“I am proud of you my boy,” he continued, “Forty three years of marriage. That is quite an accomplishment. And to the same woman to boot! You obviously have learned what a woman is all about.”
“Aaaaah, actually Hrytsiu,” I replied, “Quite to the contrary, after forty three years of trying, the only thing I have learned about women is that it is futile to try and understand them. I have given up trying. Their minds work differently, their emotions are beyond my ability to comprehend, and you can’t argue with them, I have found that the only way to deal with them is to find out what makes them happy and try to keep them that way. Don’t get angry with them, don’t try and change them, just accept and appreciate them for what they are. Do that, and not only will they be happy, but you will be happy too.”
“Well,” Hryts answered with a chuckle, “You’re not such a turnip as I thought. I think you might actually have acquired some wisdom over the years. Keep it up and you might make it to your Smetana (Sour Cream) Anniversary!”
“Smetana??” I thought silently, but decided that I better quit while I was ahead.
The post The View From Here: Kapusta Anniversaries appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
RFE/RL’s Ukrainian Service and NPUN.
President Petro Poroshenko has marked Ukraine’s Independence Day by announcing at a military parade in Kyiv that his country “has cut all ties with the Russian Empire and the Soviet Union.”
Poroshenko also said during the August 24 event that Ukraine needs to cut all ties with the Russian Orthodox Church “that blesses” Russia’s “hybrid war against Ukraine.”
“Our generation’s major goal is to make our independence irreversible, to turn Ukraine into a strong and great country without the possibility of returning to the zone of Russian influence,” Poroshenko said.
“The issue [of the Ukrainian Orthodox Church’s split from the Russian Orthodox Church] is of the same importance as such issues as strengthening of our army, defending our language, our struggle to join the European Union and NATO,” he said. “That is another aim of our historic path, a significant component of our independence.”
A group of Canadian, American and British journalists, aid workers and other expats, along with NP-UN’s own correspondent, viewing the event from a restaurant overlooking Khreshchatyk Street, where the parade was held, noted that this was the best speech they ever heard Poroshenko make.
Some 4,500 soldiers, 250 military vehicles, and 18 units comprised of 300 foreign troops took part in the parade, which also featured women who are in Ukraine’s military forces. Canada’s Operation Unifier contingent consisted of 30 soldiers.
Dispensing with a traditional Soviet-era military greeting used in previous years, Ukrainian Defense Minister Stepan Poltorak greeted the marching troops by declaring, “Glory to Ukraine!” The troops replied: “Glory to the heroes!”
Poltorak’s greeting had been used by Ukrainian nationalist troops who fought for Ukraine’s independence during World War II.
Poroshenko announced that he will propose that parliament pass legislation to make the expression the official military greeting in Ukraine.
At 6:00 pm Kyiv time, the Veriyovka Choir led a synchronized Prayer for Ukraine (Mykola Lysenko’s “Bozhe, velykyi, yedynyi”) that was held across Ukraine and in 90 cities around the world. In Edmonton, that prayer was held at St. George’s Ukrainian Greek Catholic Church.
In Ottawa, the Ukrainian Canadian Congress extended “warm greetings to all those celebrating the 27th anniversary of Ukraine’s Independence!”
“Twenty-seven years ago, the valiant centuries-long struggle of generations of Ukrainian Patriots culminated in the Declaration of Ukraine’s Independence. On August 24, 1991, Ukraine’s Parliament, exercising the inviolable right of the Ukrainian people to self-determination, declared Ukraine an indivisible, democratic, independent State.
“Today, the Ukrainian people must again take up arms in defence of their country. Russia wages a war of aggression against Ukraine, and seeks, once again, to subjugate Ukraine to Moscow’s tyranny.
“The Ukrainian people have answered the call to defend their homeland with determination, courage and honour. Today, the Free World is defended from the menace of despotism by the brave soldiers who fight under the Ukrainian Flag. Today, blue and yellow are the colours of freedom. Secure in the knowledge that justice always triumphs over evil, we are certain that the Ukrainian people will be victorious in their righteous struggle.
Today, as we mark the anniversary of Ukraine’s liberation from foreign subjugation, we honour the memory of the heroic Ukrainians who have fallen in defence of Ukraine’s freedom. We ask God to protect Ukraine’s daughters and sons who today valiantly defend that freedom against a ruthless enemy. And we pray that peace soon returns to Ukraine,” stated the UCC’s release.
The post Poroshenko Declares Ukraine ‘Has Cut All Ties with Russian Empire’ appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
NP-UN National Affairs Desk.
Ukraine’s first motorcycle police for the City of Kyiv graduated on August 23.
Sixteen of them were trained by two Canadian officers, one from the Ontario Provincial Police, the other from the Halton Regional Police Service, says Canada’s Ambassador to Ukraine Roman Waschuk.
They were trained as trainers, so they can now train other Ukrainian motorcycle police to do their jobs, he told New Pathway – Ukrainian News in Kyiv that same day.
“They (the Canadians) basically just transferred their experience of how Canadian motorcycle policing is done and adapted it to Ukrainian circumstances,” Waschuk added.
The new police will not be used for ceremonial motorcades, but to get through traffic jams by regulating traffic or to get through to accident scenes quickly resolving them.
“This is a very definite new step for Ukrainian policing and its been done by Canadian cops who’ve been developing a sort of rapport with the Ukrainians. They were all fist-thumping and embracing at the end of the course. So, it was very gratifying to watch,” Waschuk said.
The Canadian government-supported program called the Police Training Assistance Project (PTAP), is helping Ukraine advance its police services and develop a training academy for new recruits and current officers.
The PTAP falls under Canada’s $8.1 million, three-year police mission to Ukraine, supporting the reform of their police service. Following unrest surrounding the Maidan revolution in 2014, the Ukrainian government fired more than 10,000 of its police officers, opting to recruit new, young officers for the National Police of Ukraine (NPU).
The post Canadian-Trained Motor-Cycle Police Graduate appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Katherine Caljkusic, University of Toronto, for NP-UN, Toronto.
Head lice is common in children, with an estimated prevalence of 1-3% in elementary school-aged children. One myth is that head lice is due to bad personal hygiene. The reality is that any child can get lice anytime throughout the year if they come into contact with someone who has lice. Lice is spread via hair-to-hair contact, and by sharing of items such as brushes, hair accessories and even clothes. So, children playing together outside in the summer, going to camp, having sleepovers and being in close proximity can increase the likelihood of the spread of lice. With summer coming to an end, it is a good idea to be able to recognize the signs of lice infestations, and how to get rid of them.
The best way to find out if your child has lice is to examine their hair and scalp. It is sometimes possible to see the live lice; however, they crawl very quickly, jump, and hide from the light. Another method is to look for nits. Nits are the eggs of lice, and are small, grayish-white, hard oval shells and usually attached at an angle on the hair shaft. They are not easily removed from the hair, unlike dandruff, and are firmly cemented to the hair shaft usually a quarter-inch from the scalp. Another method to identify if lice are present, is to look for signs that your child is itching frequently, particularly around the back and sides of their scalp. You may look for little red bumps on the scalp, and even extending onto the back of the neck.
If a child is found to have lice, there are a few things to do to help prevent the spread to other family members and children. First is to avoid sharing any personal items such as clothing, brushes, hair accessories, hats, clothes and bedding. Live lice can survive up to 5 days on inanimate objects and nits can survive for up to 10 days on inanimate objects. Any clothes, bedding, scarves, hats, and other personal items should be washed in hot water and place in the dryer on a hot cycle for a minimum of 15 minutes. It is unnecessary to throw away toys or other Items which cannot be washed, but rather they may be stored in a tightly sealed plastic bag for 2 weeks, in which case the lice will die. It is best to vacuum carpets and furniture, as well as soak any combs and brushes in hot water for 10 minutes. Pets are unable to get lice, and therefore require no treatment.
There are many different methods to treat lice, and many of them are effective. It is important to remember that lice do not carry diseases, and lice can be successfully eradicated if appropriate directions are followed while performing treatments.
1. Dimeticone 50%: This medication is known as NYDA. It must be sprayed all over dry hair, and massaged until the hair is completely saturated with solution. It is to be left in the hair for a minimum of 30 minutes, then the hair must be combed with a fine-toothed comb. The solution should be left on the hair for at least 8 hours, then washed, and another treatment using the same method should be performed 8-10 days later.
2. Isopropyl myristate/cyclomethicone: This medication is known as Resultz. The solution must be applied to dry hair, and must remain in the hair for 10 minutes. After it may be rinsed off with warm water. This method must be repeated in 7 days.
3. Permethrin 1%: This medication is known as Kwellada-P Crème Rinse, or Nix Crème Rinse. Hair must be first washed with shampoo and rinsed with water. The medication can be applied to wet hair, left on for 10 minutes, then rinsed with warm water. This method should be repeated 7 days later. Note: this medication is not able to be used by individuals who are allergic to chrysanthemum.
4. Pyrethrin/piperonyl butoxide: This medication is known as R&C Shampoo. The shampoo is supposed to be applied to dry hair, and massaged into the scalp. It should be left on for 10 minutes, then thoroughly rinsed. The treatment should be 7 days later. Note: this medication is not able to be used by individuals who are allergic to chrysanthemum and/or ragweed.
5. In cases where appropriate medication and directions were followed, and lice remain, it is best to book an appointment with your doctor. The doctor may prescribe and oral medication which can help to remove the infestation, as this may indicate cases of resistant lice.
Using any of these products will kill the live lice, however the dead nits may remain stuck to the hair. The best way to remove them is to first wet the hair and condition it, then use either tweezers, a fine-toothed (nit) comb, or fingers, to pull nits off the hair.
Monitor your children, and others in your household during and several weeks after treatment was performed, to ensure no presence of lice, and no spread occurred. If your child is beginning the school year, and they have not yet finished treatment, they should still attend school, but it is best to tell your kids to not share any personal items with others, and to try and avoid head-to-head contact with other kids.
The post It’s Back to School – Watch for Lice appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Марія Срібна для Нового Шляху – Українських Вістей.
До 27 річниці незалежності в стінах Національного музею історії України м. Києва відкриється виставка «Левко Лук’яненко «З вірою в Незалежність України»», яка буде присвячена Герою України та автору Акту незалежності України Левку Григоровичу Лук’яненку.
Автори наукової концепції виставки – співробітники відділу «Історія незалежної України» Пуля Ірина, Лук’янов Олександр та Богдалов Антон.
На виставці будуть представлені унікальні документально-речові матеріали, які покажуть весь його життєвий шлях: свідоцтво про народження; різноманітні фотографії з військової служби; студентські конспекти; диплом про закінчення Московського державного університету імені М.В. Ломоносова; різноманітні рукописи; листи від родичів під час ув’язнення; чернетка Акту незалежності України, різноманітні нагороди тощо.
Окрема увага буде приділена його дипломатичній діяльності на поч. 1990 -х рр. Зокрема, Левко Григорович був Першим Надзвичайним та Повноважним Послом України в Канаді з 14 травня 1992 р. по 15 жовтня 1993 р. Відвідувачі зможуть побачити такі документи: запрошення послу України Л. Лук’яненку від Прем’єр-міністра Канади Б. Малруні на різдвяний прийом; запрошення Л. Лук’яненку від Державного секретаря Канади на прийом з нагоди Дня Канади в присутності ЇЇ Величності Королеви Єлизавети ІІ, Оттава 01.07.1992 р.; сорочка та метелик з дипломатичного костюму, фотографії. Поважне місце серед перерахованих експонатів займає тризуб, який був у 1992 р. подарований Левку Лук’яненку від канадця українського походження Володимира Майки. Цей тризуб був зроблений у 1938 р. після того, як проголосили про створення Карпатської України.
The post Левко Лук’яненко – автор Незалежності appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
NP-UN Western Bureau.
An Edmonton playwright has started an online Parliamentary petition intended to spur direct action by the Canadian government in support of Ukrainian political prisoners including: filmmaker Oleg Sentsov; Oleksandr Shumko; and Volodomyr Balukh.
“I hope to demonstrate that Canadians wish to uphold our country’s reputation as a leader of international human rights. Recently our government has made statements and tweets calling for the release of Ukrainian political prisoners. I believe our government should take direct action by employing economic and diplomatic sanctions, including measures outlined in the Magnitsky Act, to secure their freedom. Canada must hold Putin and his government accountable for the violations of international law and human rights of the dozens of Ukrainian political prisoners currently being held in Russia,” stated Lianna Makuch, a 29-year-old second generation Ukrainian Canadian theatre artist. She is the playwright of Blood of Our Soil, a new play inspired by her grandparent’s experiences in Soviet Ukraine, and by stories from the ongoing war in Eastern Ukraine.
“I was born in Canada and raised in the Ukrainian culture. I grew up alongside my grandparents who emigrated from Ukraine during WWII, and who personally experienced the effects of Soviet oppression. My family fought hard for and believed steadfastly in a sovereign Ukraine. As Russian aggression continues in Eastern Ukraine today, and Crimea remains illegally occupied, I feel personally and politically compelled to take action through my work as an artist and as an activist for my ancestral homeland.”
“While travelling in Eastern Ukraine to research Blood of Our Soil, I interviewed more than 50 people who have been directly impacted by Russian occupation in the Donbas. This included ATO veterans, mothers living in centres for Internally Displaced People, and pensioners living across from a minefield only 8 km from the war’s front line. Many of these people graciously told me their experiences so I could for share their stories with Canadians. They then thanked me for ‘not forgetting’ them. I will not forget these people.
“The political prisoners are also victims of Putin’s senseless occupation of Ukraine. And we must also not forget them. We must ask our government to take action on behalf of all Canadians. The Canadian government must hold the Russian government responsible for its violations of international law, and international human rights, and release Oleg Sentsov, Oleksandr Shumko, and Volodomyr Balukh,” she added.
On May 14, Sentsov began a hunger strike, demanding the release of 64 Ukrainian citizens he considers political prisoners.
Western governments and rights organizations have called for Sentsov to be released, and the Russian human rights group Memorial considers him to be a political prisoner.
The petition is sponsored by Edmonton Strathcona MP Linda Duncan.
“I am honoured to be asked to sponsor an online petition in the House of Commons from Canadians calling for Canada to demand that Russia release political prisoner Ukrainian film maker Oleg Sentsov. It is abhorrent to charge him with fabricated charges of terrorism for just speaking out against the illegal Russian invasion and annexation of his homeland of Crimea. Canada must seek the voices of other nations to demand his release and those of other detained Ukrainians. We must all speak out for Mr. Sentsov who has suffered beatings and torture and over 100 days of fasting in support of other imprisoned Ukrainians,” said Duncan.
The petition can be found at https://petitions.ourcommons.ca/en/Home/Index., or change.org by searching “Free Ukrainian Political Prisoners,” or https://www.change.org/p/chrystia-freeland-free-ukrainian-political-prisoners.
Speaking with New Pathway – Ukrainian News in Kyiv, August 23, Arif Virani, Parkdale – High Park MP and Parliamentary Secretary to the Minister of Canadian Heritage (Multiculturalism), said Sentsov and other Ukrainian political prisoners are “raising the flag, they are literally just denouncing the illegal annexation and invasion (of Crimea)”.
He added that Canada must keep up the moral and public pressure on Russia to end human rights abuses.
“We can keep the focus on it. I mean sometimes people say that that is not enough but i think the second foreign strongmen think that the world is no longer watching them is when you can have the most dangerous consequences and the most dangerous result. He (Sentsov) has been fasting for 100 days. I have no doubt that the fact that the whole world is watching and demanding his release has a tempering effect on the behaviour of the Russian authorities,” Virani added.
Makuch travelled to parts of eastern Ukraine in October 2017 to develop Blood of Our Soil. She will be retuning this fall to continue its development with a Kyiv-based theatre company titled Wild Theatre (Дикий Театр). Following a staged reading, they will invite feedback from Ukrainian residents who have been affected by the war including soldiers and displaced people. Blood of our Soil will be premiered in Toronto early March 2019.
The post Petition Started to Spur Canadian Action in Defence of Ukrainian Political Prisoners in Russia appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
Marco Levytsky, NP-UN National Affairs Editor.
Canada and Ukraine will soon be signing a co-production agreement for film-making.
Arif Virani, Parkdale – High Park MP and Parliamentary Secretary to the Minister of Canadian Heritage (Multiculturalism, told New Pathway – Ukrainian News in Kyiv, August 23, that an agreement in principle was already in place and the two parties are ironing out the details at this point in time.
He added that he can’t predict when it will be concluded, but “we are proceeding with this as a priority and want to have this approved expeditiously.”
This agreement has the backing of Heritage Minister Pablo Rodriguez, Virani noted.
Earlier that day, Virani and Canada’s Ambassador to Ukraine Roman Waschuk visited the studio of FILM.UA. which is currently working on two animated features with Canadian producers.
“The FILM.UA Group excels at creating original movies, series, TV shows, and new media content for all genres and audiences, relying on our superior production capacity and expertise. Each company in our group specializes in a particular area, offering comprehensive, streamlined production processes,” states their website.
Waschuk told-NP-UN that the old Soviet-style film studios were no longer sustainable, but Ukraine has developed a new film industry with new studios that started out doing advertising and post-production work and have now expanded to become full-spectrum, film producers.
“The kind of people that Canadians want to deal with now are not holdovers. They are new wave industry people who often work with the latest technologies and that explains why these companies want international partnerships and why Telefilm Canada and Heritage Canada have been interested in moving this forward,” he said.
“You’re dealing with the new digital generation, Ukrainians who kind of built themselves up from scratch on a commercial basis,” Waschuk added.
This agreement will provide Canadians and Ukrainians with opportunities in in animation, feature movies, and television shows.
“It’s not just telling our stories to each other… it’s also producing stuff together for global markets,” the ambassador noted.
“This would not be a kind of humanitarian gesture to Ukraine. It’s more a viable commercial partnership.” Waschuk said.
The post Canada, Ukraine to Sign Film Co-Production Agreement appeared first on New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті.
